Мій блудний татко раптово сплив у моєму житті. Саме сплив, бо такі, як він, не тонуть. І жодної радості від спілкування із цим родичем у мене немає.

Але мене вражає його нахабство. Адже я чудово пам’ятаю, як він від нас йшов, досить доросла вже була. А тепер він з’явився і ще сміє від мене вимагати якоїсь допомоги по-родинному.

Коли батько вирішив, що наша сім’я йому не потрібна, мені було вже вісім років. Я чудово пам’ятаю, з яким скандалом супроводжувалося розлучення батьків.

Те, що вони з мамою кричали один на одного, це ще квіточки. А от коли тато разом зі своєю матір’ю приперлися виносити з квартири все, що вони вважали своїм, це вже ягідки.

Батько тоді забрав усе: знімав килими зі стін, витягував сервізи із серванта, збирав телевізор та відеомагнітофон. Бабця не відставала, вона в цей час скручувала постільну білизну, ковдри та покривала.

Після того, як вони пішли у нас квартира залишилася майже порожньою. Винесли навіть мій стіл, за яким я робила уроки. У нас залишився наш одяг, дещо з посуду та старий холодильник, який стояв на балконі.

Пам’ятаю, як одразу стало гучно, порожньо та холодно у квартирі. А я сиділа з мамою на кухні та намагалася якось заспокоїти її. В мами була справжня істерика. Поступово ми обставили квартиру заново, допомогли мамині батьки, які з такої нагоди навіть приїхали до нас з іншого міста.

Пам’ятаю, як дідусь рвався розправитися з татусем, а мама з бабусею його не пускали, щоб, не дай боже, не забив дурня.

З того часу минуло вже двадцять років. За цей час батько жодного разу навіть не майнув у моєму житті. Ніяких аліментів, жодних дзвінків та подарунків на свята. Просто зникла людина і все.

Я після того, як він виніс усю квартиру, батька ненавиділа, мені здається, причина для цього в мене є. З віком емоції стихли, я просто не згадувала про цю людину. У нас із мамою прекрасні стосунки, вона із задоволенням спілкується з моїм чоловіком, няньчиться з онукою, загалом, у нас у родині все добре.

І тут у наше спокійне життя вривається тато. Він зустрів мене біля роботи. Я б і повз пройшла, не звернувши ніякої уваги на полисілого, постарілого і розжирілого мужика, але він розкинув руки, запрошуючи до обіймів, а сам казав щось на кшталт “дочка, скільки років”.

Добре, що він сам не поліз обійматися, бо я вдарила б його важкою сумкою, тому що зовсім не зрозуміла, що це за особа тут стоїть.
– Яка гарна стала, виросла, – продовжував тато, але руки не розпускав.

Мені довелося вдивлятися в обличчя цієї людини, щоб визнати в ньому свого батька. Впізнання мені радості не додало, тому я обійшла мужика і пішла далі. Батько побіг за мною, щось кажучи на ходу. Пропонував посидіти в кафе, поговорити, стільки років не бачилися. І мені раптом стало цікаво, до чого цей цирк.

У кафе тато казав якісь нісенітниці, що давно хотів поспілкуватися, але боявся реакції моєї мами, яка заборонила до мене підходити, а він так страждав, так страждав, що наплодив ще трьох дітей.

Я повірила тільки інформації про дітей, решта – уваги не заслуговувала. Батько почав випитувати, як у мене справи, що нового. Такі питання після двадцяти років розлуки, ну таке.

Мені ця вистава набридла, я прямо запитала, чого він приперся. Батько скорчив ображений вигляд, продовжив нісенітницю, що ми не чужі люди, а я тут із претензіями. Я розрахувалася за свою каву і пішла, цього разу батько за мною не побіг, що мене дуже потішило. Дуже сподівалася, що це наша остання зустріч, але помилилась.

Через тиждень батько знову мене впіймав після роботи, сказав, що розуміє мої почуття, тому дав час розібратися в собі, а тепер знову прийшов.

Зрозумівши, що я до розмови не схильна, батько вирішив перейти до справи. Виявилося, що він сам живе із дружиною та дітьми в області, але старший цього року вступає до університету у нашому місті. Ось тато і просив мене “по-родинному” дати притулок у себе, а то квартири так дорого коштують.

– Заодно і з братом добре познайомишся, – “заманював” мене батько.
Я покрутила пальцем біля скроні та пішла далі. Зовсім дурень? Який брат? Я і його за тата не вважаю, а тут ще якісь родичі намалювалися.

Потім батько знайшов десь мій номер і почав дзвонити. Я всі номери, з яких він дзвонив, блокувала, як тільки розуміла, хто дзвонить.

А тато мене вирішив ще сварити, бо я смію його ігнорувати, а йому, рідному батькові, взагалі-то прикро таке ставлення до себе.

Розповіла я про цю історію тільки чоловікові, маму вирішила не турбувати, вона надто близько до серця все сприймає, не хочу їй головного болю.

Чоловік рветься пояснити татові помилковість його дій, але я думаю, що не треба чіпати це, бо хто зна на що він здатен. Сподіваюся, татко сам скоро зрозуміє, що у нього жодних шансів немає і відчепиться. Але нахабство, звісно, феноменальне.

КІНЕЦЬ.