Я думала, що якщо раптом моя сім’я розвалиться, то я буду рвати на собі волосся, в істериці кататися, а потім впаду в глуху депресію, тому що дуже кохаю чоловіка.

Але мій розумник-чоловік примудрився викрутити справу так, що я бадьоро зібрала його речі та випхнула його зі свого будинку, зі своєї сім’ї та зі свого життя.

Замість кохання залишилося якесь гидливе почуття, після якого дуже хочеться помитися. Зате ніяких страждань, жодних істерик, лише питання – чому я п’ять років думала, що в мене нормальний чоловік?

До весілля ми із чоловіком зустрічалися три роки. Я дуже кохала його, не бачила в ньому жодних вад, мені подобалося в ньому все. Але його й справді було, за що кохати. Він гарний, зі спортивною фігурою, вміє захопити розмовою, піклується і цікавиться, красиво залицяється.

Тож тут не лише мої гормони зіграли, а й сам чоловік був гідним об’єктом для кохання. Мені нема в чому його дорікнути навіть зараз, коли від кохання не залишилося і сліду.

Рік ми зустрічалися, ще два роки жили разом, і тільки випробувавши наші почуття побутом, ми вирішили нарешті одружитися. Щасливішої за мене не було людини на землі.

Рік нашого сімейного життя пройшов так само ідеально. Чоловік був ласкавий, цікавий, чуйний. Побут не зміг зіпсувати наші стосунки. Вночі я іноді з жахом уявляла, що зі мною буде, якщо раптом чоловіка поряд не виявиться. Це були страшні для мене думки, я гнала їх геть.

В останній рік це ставало зробити все важче, тому що в наших відносинах щось невловимо змінилося. Я навіть не можу конкретизувати, що саме було не так, але на рівні почуттів я це розуміла.

Начебто чоловік не став частіше затримуватись з роботи, від нього не пахло духами, а сорочки не були в помади. На перший погляд, все було звичайно, але щось таке кружляло в повітрі.

Я думала, що в мене від моїх страхів залишитися без коханого чоловіка вже дах їде, тому намагалася чоловіка не турбувати своїми підозрами.

Про те, що він має коханку, чоловік розповів мені сам. Каже, совість його замучила, не хоче більше приховувати від мене нічого, адже ми не чужі люди.

Я не вірила своїм вухам. Для мене це був серйозний удар. Мій коханий чоловік спить із якоюсь сторонньою жінкою і так спокійно мені про це розповідає.

За що? Навіщо? Чого йому вдома не вистачає? Я ж йому ні в чому не відмовляла! Але ні, йому захотілося чогось на боці! Це просто приголомшило мене. А чоловік продовжував виправдовуватися. Чула я не все, але одна фраза врізалася у свідомість і змусила мене вийти зі свого внутрішнього світу.

– З тобою у нас кохання, а з нею пристрасть. Якщо ти мене справді любиш, то мусиш зрозуміти, – казав чоловік.

Я попросила його повторити, що він говорив до цієї фрази, де я зобов’язана зрозуміти. Чоловік легко повторив, радіючи, що я пішла на контакт.

Його пояснення полягало у наступному. Мене він кохає і не хоче втрачати, але й та дама йому зараз не байдужа. Тому він хоче якийсь час пожити на два фронти, доки його пристрасть не відступить.

І саме це я маю зрозуміти, бо теж кохаю його. Тобто він абсолютно спокійно буде і далі наставляти мені роги, втамовуючи пристрасть, а я пратиму йому білизну і варити борщі.
Мені стало так бридко від цієї думки. Я подивилася чоловікові в очі, не побачила в них ні каяття, ні якогось сорому, і мені стало гидко перебувати з ним поруч.

Сльози висохли, я пішла збирати його речі, щоб він якнайшвидше покинув мій будинок і котився до своєї пристрасті. Нехай вона, крім ліжка, ще чимось корисним займеться. Наприклад, білизну своєму герою-коханцю попере. Чоловік не вірив своїм очам, надто різко мене перемикнуло. Бігав за мною, хапав за руки, намагався посадити поговорити, але в мене такого бажання вже не було.

– Ну, ти ж мене все одно кохаєш, ти все одно повернешся, – вже на порозі чоловік зробив ще одну спробу до мене достукатися. Взяв моє обличчя в долоні та хотів поцілувати, але отримав ляпас і в дещо шокованому стані опинився за дверима.

Я боялася, що адреналін схлине і мій стан знову накриють сльози, істерика, жаль до себе, але нічого подібного не сталося. Втома накотила, це так, а більше нічого.

З чоловіком я розлучилася, хоча він цьому дуже чинив опір. Живу одна вже другий рік і тішуся, що все сталося саме так. Про колишнього чоловіка навіть чути нічого не хочу.

КІНЕЦЬ.