Після останньої відвертої розмови з сестрою все відразу стало на свої місця, мені тепер її жодного разу не шкода, бо вона сама винна у своїх проблемах.

У нас із сестрою стосунків практично ніяких немає і ніколи не було. Різниця у віці не дуже й велика – п’ять років, але все одно якось так склалося, що ми близько не спілкувалися.

Ми жили в приватному будинку, тому батьки попіклувалися, щоб у кожної була своя кімната. Ми з сестрою з самого початку жили окремо, нічого не ділили, але й спільних інтересів у нас не було.

Сестра після дев’ятого класу пішла зі школи, вступила до коледжу. Він був у сусідньому місті, тому сестра поїхала і приїжджала тільки на канікулах. Там вона жила у бабусі та додому не рвалася.

У двадцять чотири роки сестра одружилася, причому досить успішно. Чоловік із небідної родини, сам якийсь бізнес має, є власний будинок.

Загалом сестра була щаслива до неможливості – відхопила такий “подарунок долі”. Хоча з маминих розповідей я розуміла, що там не все так гладко.

Але це життя сестри, мені воно особливо і не було цікавим, я про неї знала тільки через те, що мама новинами ділилася. А потім я переїхала на орендовану квартиру і мама перестала мене вантажити непотрібними новинами з життя сестри.

Навіть коли я переїхала до міста, де мешкають сестра з чоловіком, ми не стали спілкуватися. Занадто різні інтереси та мало бажання зводити мости.

Хоч мама й наполягала, щоб я заїжджала до сестри в гості, навідувалася до неї, все легше ж буде, знаючи, що не одна у великому місті. Кому від цього мало полегшати, я не знаю.

Але кілька разів сестра мене кликала в гості, я не відмовлялася, їздила. Переконана, що без маминої руки тут не обійшлося, але нам обом потрібно було дотримуватися соціального протоколу.

На мій погляд, у житті сестри все було добре. Вона повністю забезпечувалася чоловіком, сама займалася дитиною, хоча вона вже давно могла б ходити в садок. Сама сестра виглядала задоволеною життям.

Але мама почала скаржитися, що вони живуть погано, сестра на чоловіка скаржиться, мовляв, він і руку може на неї підняти, і матом обкласти й просто накричати.
– Ти б до неї з’їздила, поспілкувалася? Все-таки рідна душа, сестра, – вмовляла мене мама.

Ось найменше мені хотілося залазити у сімейні чвари. Я думала, що коли б у сестри насправді все було б погано, то вона вже взяла б дитину і поїхала.

Чоловік не тримав її вдома на ланцюгу, щоб втекти не могла. Якщо грошей немає, то вже на квитки до батьків я їй грошей дала б, там сума смішна виходить. Мама мене дістала, тому я вирішила виконати її прохання і з’їздити до сестри поспілкуватися, щоб з’ясувати реальну картину того, що відбувається.

Напросилась у гості, чим здивувала сестру, купила торт та ігристе, поїхала по душах розмовляти. Потрібно ж маму задовольнити.

Сестра на контакт пішла не відразу, але потім крапля за краплею стала проступати правда, а через два келихи з неї перло вже суцільним потоком, тільки слухай.

Загалом за людину її в сім’ї не вважають. Свекри одразу не схвалили вибір сина, а тепер і сам чоловік почав поводитися як худоба. Як медовий місяць минув, так чоловік і занудьгував.

Сестра знає, що в чоловіка вже змінилася пара коханок. Він може прийти пізно додому або поїхати на відпочинок без неї, навіть не повідомивши. Якщо вона починає скандалити, то може отримати по обличчю. Б’є не кулаком, але від здорового мужика й ляпас – це дуже неприємно. Бувало і з синцем ходила, і з розбитою губою.

Гроші має всі на картці й всі під звіт. Чоловік у будь-який момент може вимагати звіт з будь-яких ста гривень, а якщо вважатиме, що дружина витратилася марно, то може відібрати гроші.

Мені від цієї розповіді ставало страшно. Я навіть якось поспівчувала сестрі, думала, що в неї якесь хворе кохання, але ж не можна й надалі залишатися з такою дивною людиною. Треба йти від нього і будувати своє життя.

– Тобі легко говорити “йди”! А як сина утримувати? Мені працювати йти, чи що? – сплеснула руками сестра.

Лише одна фраза, а мені її вже не шкода. Вона готова й надалі терпіти все, що вона описала, бо інакше їй доведеться йти працювати, а сестрі цього не хочеться.

Хоч вона й скаржилася мені досить щиро, але все це вона готова терпіти, щоб зайвий раз не напружуватись. Навіть удари по обличчю та самолюбству.

Нехай так, кожен сам коваль свого щастя. Я сестру тільки попросила маму не турбувати своїми проблемами, бо та сильно переживає, а в решті хай робить, що їй хочеться. Мені з сестрою більше розмовляти нема про що.

КІНЕЦЬ.