Моя бабуся завжди була для мене прикладом ніжності та жіночності, незважаючи на свої майже 70 років. Але якось вона піднесла нам новину, яка поставила всіх у глухий кут.

На сімейній вечері, коли всі сиділи за столом, бабуся раптом оголосила: “Я хочу вас усіх повідомити, що Володимир скоро переїде до мене,” сказала вона, дивлячись на нас усміхненими очима. Мама першою опам’яталася від непорозуміння: “Бабусю, почекай, хто такий Володимир?

Чому ми нічого не знаємо про це?” Бабуся лукаво підморгнула: “О, Володимир – це чудова людина, мій залицяльник. Ми зустрічаємося вже кілька місяців.”

Моєму дядьку теж вдалося придушити подив: “І ти хочеш сказати, що він переїде до тебе, а його будинок залишиться його дітям?

Це серйозне рішення, бабусю!” Бабуся кивнула, сповнена рішучості. “Так, я подумала про все. Ми обидва не молоді, і хочемо провести час, що залишився разом.”

Ми всі переглянулися, усвідомлюючи, що бабуся говорить цілком серйозно. Мені було важко повірити, що вона наважилася на такий крок.

Весь цей час ми навіть не підозрювали про існування Володимира. “Але бабуся,” заперечив я, “ми просто хочемо бути впевнені, що ти щаслива, і що ця людина заслуговує на тебе.”

Бабуся посміхнулася: “Я розумію ваші переживання. Але я відчуваю, що це правильне рішення. Володимир – чудова людина, і я справді щаслива з ним.”

Ця новина змусила нас усіх по-новому подивитись на бабусю – як на жінку, яка, незважаючи на вік, продовжує слідувати своєму серцю і жити повним життям.