Зібравшись з батьками для важливої розмови, ми з сестрою передбачали розділ квартири нашої покійної бабусі – ця тема давно назріла.

Враховуючи моє фінансове становище, пов’язане з дорогим лікуванням свекрухи, я сподівалася на деяке полегшення.

Ми з чоловіком економили, жили тільки на найнеобхідніших продуктах, наприклад на запасах картоплі, і відмовлялися від розкоші, навіть від нового одягу, щоб дозволити собі догляд за свекрухою.

Тому, коли мої батьки оголосили, що мають намір обговорити питання про квартиру, я з нетерпінням чекала, вважаючи, що це полегшить наш тягар.

Однак зустріч прийняла несподіваний оборот.

Замість того щоб продати квартиру і розділити виручені гроші, як того хотіла наша бабуся, батьки вирішили повністю передати її сестрі, мотивуючи це тим, що я неминуче буду використовувати свою частку на медичні витрати “чужої людини”, в той час як сестрі потрібен свій будинок.

Розбита їх виправданнями, яке таврує мене як егоїстку, я не могла зрозуміти їх логіку. Здавалося, вони не помічають моїх труднощів, ставлячи на перше місце благополуччя однієї дитини, а не іншої.

Мої спроби протестувати були відхилені; навіть моя сестра стала на їхній бік, заявивши, що залишити квартиру їй – це мудре рішення, маючи на увазі, що я витрачу всі отримані гроші.

Відчуваючи себе зрадженою і незрозумілою, я пішла, не в силах примиритися з думкою сім’ї про справедливість з моїм відчайдушним становищем.

Їхнє рішення не тільки вплинуло на мою фінансову стабільність, але й зруйнувало наші сімейні зв’язки, змусивши мене поставити під сумнів їхнє співчуття та справедливість.

А як ви вважаєте, вони правильно зі мною вчинили?

Думаєте, нормально приймати таке несправедливе рішення, або воно тільки мені здається несправедливим?

КІНЕЦЬ.