– Це твоя мама, тож тобі за нею і доглядати, – заявила мені донька.

– І навіщо тобі квартира, якщо ти звикла жити в селі?

Нещодавно я повернулася з заробітків, де вже працюю 20 років, і вирішила, що придбаю для себе квартиру. За цей час, що я жила в Італії, я вже звикла бути сама.

Зараз мені 65 років, а коли я їхала за кордон, мені було 45. На той час моя 20-річна донька залишилася вдома з моєю мамою. А невдовзі Віра заміж вийшла і привела зятя до нас додому.

Поїхала я за кордон, бо так склалися обставини: з чоловіком я давно розлучилася, роботи в селі не було, хата наша не бачила ремонту 30 років, а донька підростала, і я розуміла, що їй хоч щось треба дати, а у мене немає нічого.

20 років тому багато жінок з нашого села поїхало на заробітки, щоб покращити своє матеріальне становище. В основному всі їхали в Італію, але були і ті, що вирішили спробувати своє щастя в Греції чи в Іспанії.

Сусідка моя першою в Італію поїхала, а потім я вже до неї підтягнулася. Спочатку було дуже важко, бо мови я не знала, італійська мені важко давалася. А без мови гарну роботу було знайти неможливо, брали лише на важкі роботи, доглядати лежачих. Та я на все погоджувалася, аби лише хоч щось заробити.

Всі зароблені гроші я висилала додому доньці, а вона з чоловіком вже розпоряджалися, як їх використати. Почали вони з перебудови і добудови нашого будинку.

Я дуже тішилася, що в домі нарешті господар з’явився, до зятя свого я ставилася як до рідного сина. Він виявився дуже господарським і беручким до роботи, зробив з нашої старої хати палац.

Донька моя ніде не працює, у них є двоє діток, і Віра за ними доглядає. Я спокійно до цього ставилася, поки діти ще були маленькі, але внучки мої вже школу закінчують, а донька так вдома сидіти і залишилася.

А коли я їй натякаю, що пора на роботу, вона постійно скаржиться, що важко знайти щось підходяще.

Чотири роки тому я перестала їм висилати гроші, сказала, що хочу купити квартиру. Вірі ця ідея не дуже сподобалася, але в підсумку вона змирилася, сказала, що квартира зайвою не буде, адже в неї підростає дві доньки.

А у мене відразу визріла думка, що я це житло не доньці і не внукам, а собі куплю. За час перебування в Італії я вже звикла жити сама, тому і вирішила, що квартиру я собі придбаю, але доньці своїй я про це не сказала, не хотіла, щоб вона завчасно хвилювалася.

Тепер, коли квартиру я вже придбала, я вирішила відкритися і оголосила, що це житло – для мене. Отут донька вже не витримала, і стала мене картати, що я маю квартиру їм віддати, а сама – в селі жити, поруч з своєю мамою.

Моїй мамі вже 87 років, доволі літня людина, якій потрібен догляд. Віра мені заявила, що це моя мама, отже мені за нею і дивитися.

Тепер я просто розгубилася, і не знаю, що мені робити. Квартиру віддавати доньці я не хочу, а вона не перестає мене картати, що це моя місія – доглянути бабусю, тому я повинна жити в селі.

Не думала я, що моя донька, якій я скільки допомогла, так не гарно зі мною поведеться.

Квартиру я записала на себе, але що робити далі – не знаю.

Джерело