З того самого дня, як ми переїхали до цього будинку, я завжди почувала себе на своєму місці.

Того вечора чоловік зателефонував і повідомив, що вже повертається з роботи, тому я залишила двері прочиненими, щоб він міг спокійно увійти.

У кімнаті стояла праска, і я старанно прасувала гору свіжовипраних речей.

Раптом я почула, як хтось заходить.

Думаючи, що це мій чоловік, я не обернулася, поки до кімнати не увійшов юнак.

Він теж не очікував мене побачити, і ми одночасно закричали від несподіванки.

“О, вибачте!

Я… Я думав, це квартира мого друга!” — швидко промовив він, виглядаючи розгубленим і збентеженим.

“А-а, ні, це не ті двері.

Вам нагору,” – відповіла я, намагаючись відновити дихання після несподіваного переляку.

Перш ніж ми встигли розібратися, у двері ввалився мій чоловік.

Його погляд швидко перемістився з мене на хлопця.

“Що тут відбувається?!” — його голос був сповнений ревнощів і обурення.

“Любий, він просто переплутав квартири, це все непорозуміння,” – спробувала я заспокоїти ситуацію, але чоловік не слухав.

“Як ти смієш входити в чужий будинок?!” — звернувся він до незнайомця, який, здавалося, вже збирався тікати.

“Я правда думав, що це двері мого друга.

Всі двері в цьому під’їзді виглядають однаково”, – поспішив пояснити хлопець, явно шкодуючи про свою помилку.

На щастя, незабаром стало ясно, що все це просто безглузде непорозуміння.

Молодий чоловік вибачився і швидко пішов, а я обернулася і побачила, що через цю метушню забула вимкнути праску.

Сорочка чоловіка вже почала підгоряти.

“Ось тобі і сцена ревнощів, і згоріла сорочка на додачу”, – зітхнула я, розуміючи, що ситуація насправді була досить смішною, якщо не враховувати зіпсований одяг.

Чоловік, зрозумівши, що сталося, міг тільки збентежено посміхнутися у відповідь.

КІНЕЦЬ.