На свята до нас в місто приїхала свекруха. Валентина Іванівна два роки живе одна. Ось тому, щоб їй не було так скучно в святкові дні, ми її запросили на дві недільки до нас.

Завжди Валентина Іванівна була тихенькою, ніколи не лізла з непроханими порадами в нашу сім’ю, тому я й подумати не могла, що ось така в нас відбудеться ситуація.

Мій чоловік має такий характер, що не любить гучних компаній. Для нього найкращий відпочинок, це перегляд вдома фільму з сім’єю. У Влада немає дуже близьких друзів і він завжди весь в роботі.

Ну йому подобається таке життя і міняти я його не збираюся. Разом з Владом ми вже десять років, виховуємо двох синочків.

Я ж така жінка-запальничка. Де шум-глум там я. В мене є багато друзів, але найближчою для мене подругою, є моя Леся.

З нею ми не часто зустрічаємось, бо робота, але раз в тиждень, це святе випити разом кави і поговорити по душам.

Чоловік не проти таких наших посиденьок, лиш би його не чіпала. А ось свекруха поставилась до цього з насторогою.

– А куди ти без чоловіка зібралася?, – спитала Валентина Іванівна, коли я вперше зібралася з Лесею на каву.

– З подругою на каву! А що?

– Та нічого, просто якось дивно. Влад дома, а ти хати не тримаєшся.

Я пішла, незважаючи на невдоволення свекрухи і гарно провела час.

А ось другий мій похід з Лесею закінчився не так “солодко”.

У Лесі був день народження, а я полюбляю робити фото і відео. Ось я і вирішила зробити їй в якості подарунку фотосесію на природі.

Я стежу за собою, тому, як то кажуть, навіть сміття виношу з підмальованими губками.

Свекруха і на це звернула увагу, бо чого це я без чоловіка, ще й така нафарбована. Я не стала виправдовуватися, а просто пішла, щоб не влаштувати “бурі” у великий піст.

З Лесею ми гарно провели час, погуляли, пофоторграфувалися і без кави не обійшлося.

Додому я коли повернулася, двері в кімнату Валентини Іванівни були зачинені. В той час, як я зрозуміла, вона відпочивала.

Я ж була голодна, а на плиті був ще гарячий супчик.

Я поїла одна, оскільки чоловік з дітьми і свекрухою вже повечеряли.

В кінці трапези я взяла серветку, і витерла рота.

І тут де не візьмись, свекруха намалювалася.

– О, подивись! А я шо тобі казала! Йшла ж з дому з нафарбованими губами, а повернулася з майже стертими. Я б її не відпускала з хати. Ти, Влад, дома, і жінка нехай сидить. Нема чого одній вештатися!

Я засміялася і показала на серветку в смітнику. Кажу: “Ось де помада, а не те, що ви собі надумали. Певно, в самої крильця в пушку, раз про мене таке думаєте!”

Свекруха навіть підійшла до смітника і розпрестерла серветку, щоб переконатися, що я правду кажу, а потім без слів пішла в свою кімнату.

Дивна жінка, як не крути. Ну хіба я повинна сидіти дома, раз мій чоловік такий?

Невже те, що я гуляю з подругою, щось погане?

Як мені бути?

Джерело