Я виросла у багатодітній родині в райцентрі на Полтавщині. Нас у батьків четверо дочок. Часи були не прості, але тато й мама справилися, виростили нас усіх, поставили на ноги. Ми розлетілися по області, але всі живемо відносно недалеко.

Тато наш вже полинув на небеса, літня мама живе сама, але ще добре дає собі раду. Ми її всі відвідуємо, брат молодший мамин в її ж місті живе з сім’єю. Мама не самотня і дуже любить нас усіх зібрати у себе на свята.

У батьків дійсно великий будинок, який вміщає нас усіх і ми любимо приїздити додому. Тут наше дитинство, сад, мама, світлі спогади.

У всіх нас життя складається більш менш нормально. У мене правда сімейне життя з першого разу не вдалося. Прожили з першим чоловіком 15 років, діток не було. Причина виявилася у ньому, зі мною все ж добре. Розлучилися, розміняли нашу квартиру в Полтаві, я потім собі купила двокімнатну.

Кілька років я була сама, розвивалася в роботі. Я дизайнер інтер’єру, мені дуже подобається справа, якою я займаюся. А кілька років тому я зустріла Гліба, на 6 років молодшого за мене. Ми два роки перевіряли свої почуття і врешті зрозуміли, що створені одне для одного.

Мої рідні ставилися до моїх стосунків з молодшим чоловіком скептично, але попри це минулого року ми офіційно стали чоловіком і дружиною.

Живемо в моїй квартирі, а однокімнатну Гліба віддали квартирантам. Фінансово ми почуваємося добре, вже в житті стабільно і влаштовано.

І оскільки у Гліба теж немає своїх власних дітей, бо його дружина відмовилася ще раз ставати мамою маючи вже доньку від попереднього шлюбу, то ми з чоловіком все зважили і вирішили стати батьками.

А що? Ще молоді, маємо певний рівень достатку, нормальне здоров’я, упевнені в своїх почуттях і одне в одному, маємо плани і мрії на майбутнє. Чому б ні?

Отже, на Великдень до мами я їхала у радісному передчутті, уявляла, як всі мої рідні за нас порадіють. Але, щиро кажучи, тепер я вже й не рада, що ми з моїм новим молодим чоловіком Глібом поїхали на великодні родинні посиденьки до мами.

Зібралися там усі мої три сестри з чоловіками й дітьми, мамин брат з родиною. За столом запанувала тиша, коли ми з моїм 40-річним чоловіком повідомили моїй рідні, що плануємо у найближчий рік стати батьками.

А сьогодні мені вже хто тільки не передзвонив з родичів з метою відмовити від нашої з Глібом ідеї! Мовляв, не на часі це вже у нашому віці, що ми легковажні і не думаємо на майбутнє. І це в той час коли у двох моїх сестер по двоє дітей, а в одної – троє!

А я так скажу. Ще у них я забула запитати дозволу у 46 років! Ми все одно вчинимо, як надумали, і народимо дитинку, дасть Бог, все буде добре. От тільки сумно мені від такої реакції рідні. А ви якої думки, хто має рацію – ми з Глібом, чи мої родичі?

Джерело