В неділю з самого ранку мені зателефонувала сусідка, і попросила, щоб я пішла в магазин і купила їй продукти.

– А Ви, Анно, чому самі не йдете? – питаю.

– Та щось знову зле мені, – каже.

– А сина чи внучку чого не кличете?

– Я їм телефонувала, а вони від мене слухавку не беруть, напевно, ще сплять, – стала виправдовувати своїх дітей сусідка.

Неохоче я взяла список і пішла в магазин. Мені хотілося плакати, бо Анні треба було хліб, молоко і яблука. Дала вона мені 100 гривень, бо більше не мала.

Я їй усе купила, але зайшла ще додому, взяла вареники, які зранку наліпила, сметанки і шкварочків прихопила, і понесла Анні, щоб вона добре поїла.

Сусідку мені дуже шкода. Вона нещодавно повернулася додому, бо захворіла, злягла практично. Їй зараз 72 роки. А до Анна була на заробітках в Греції 22 роки, і умудрилася приїхати звідти з пустими руками, навіть на лікування грошей не має.

Вона була впевнена, що сини її не покинуть, обійдуть на старість, адже весь цей час вона їм всі зароблені гроші висилала, але діти не квапляться мамі допомагати. Я це добре бачу, бо я її найближча сусідка.

Ми з Анною колись разом на заводі працювали, і отримали квартири з місця роботи. Анна мала двох синів, і я двох. Наші хлопці були приблизно ровесниками і дружили між собою, а ми вже між собою, сім’ями.

Анна овдовіла першою, а потім, через 3 роки, і я також. Хлопці наші виросли, розлетілися з дому, і Анна вирішила, що поїде за кордон на заробітки. Мене теж кликала, але я боялася, бо ніколи за кордоном і не була.

Зупинилася Анна в Греції, стала заробляти і висилати гроші і посилки своїм синам і невісткам, а згодом і внукам. Висилала вона все: від оливок і до фірмових кросівок.

Я дивувалася, навіщо вона так бездумно гроші транжирить, адже якщо вже поїхала, то треба хоч щось скласти. Та я в їхню сім’ю не втручалася, це не моя справа, нехай живуть як хочуть.

І ось тепер результат – Анна хвора, інколи навіть в магазин не може піти за хлібом, діти приходять рідко, раз в тиждень, і то добре. Грошей собі вона не відклала, а діти не вважають, що вони їй чимось зобов’язані.

– А чим вона нам допомогла? – якось каже її син.

– Інші заробітчанки своїм дітям квартири, машини купують, а нам мама крім оливок і тряпок всяких нічого і не дала.

Отака вдячність, отакі сумні заробітки Анни. Шкода мені її, бо 22 роки важко на чужині працювала, а тепер стала нікому не потрібною.

Джерело