З моїм чоловіком Романом ми розійшлися приблизно років зо два тому. Проживши у законному шлюбі десять років і маючи двох дітей, ми дійшли висновку, що не можемо бути разом

З моїм чоловіком Романом ми розійшлися приблизно років зо два тому. Проживши у законному шлюбі десять років і маючи двох дітей, ми дійшли висновку, що не можемо бути разом.
Цьому сприяло безліч причин. Різні погляди на життя, різні життєві цінності, постійні з’ясування стосунків, сварки, скандали, обман та зрада з боку чоловіка, розбіжності зі свекрухою. Цей список можна продовжувати нескінченно.
Коли чоловік пішов, я з полегшенням зітхнула. Може це звучатиме дивно, але я нарешті зрозуміла, що щаслива. Щаслива від того, що мені більше не потрібно нікого і нічого терпіти. Що тепер моє життя належить тільки мені та моїм дітям, і я можу зі спокійною душею робити те, що хочеться.
Не знаю, чи радів, так само як і я, мій колишній чоловік, та мені в принципі, було вже не важливо.
Після того, як ми отримали свідоцтво про розлучення, чоловік з’їхав на орендовану квартиру, а ми з дітьми залишилися в нашій двокімнатній.
Спочатку він щотижня приходив до дітей, брав їх до себе на вихідні, проводив з ними вільний час. Але згодом частота цих зустрічей йшла на спад.
Все звелося до того, що чоловік раз на місяць дзвонив дочці та питав, як у них із братом справи. Якщо говорити про матеріальну частину, то грошей Рома не давав від слова зовсім.
Приблизно через рік після розлучення у мене з’явився чоловік Олег. Жити разом ми не планували. Він приходив до нас у гості, міг залишитись на ніч і на цьому все. Розмов про те, щоб з’їхатися, не було.
Нас влаштовував такий формат стосунків. З моїми дітьми Олег порозумівся відразу. Всі разом ми проводили час за переглядом фільмів або, граючи у різні настільні та комп’ютерні ігри.
Олег допомагав мені не лише матеріально, а й фізично – виконував усю чоловічу роботу по дому. Мені було з ним легко та спокійно.
Якось, повертаючись разом з Олегом додому після роботи, у під’їзді ми зіткнулися з моїм колишнім чоловіком. Я не бачила Романа приблизно рік, може, більше і дуже здивувалася, зустрівши його.
– Що ти тут робиш?
– Запитала я в нього.
– Приходив до дітей, хотів відвідати, але вдома нікого немає, – відповів колишній чоловік.
– Діти у школі ще, треба було спочатку зателефонувати, перш ніж приходити, – сказала я.
– Я загубив свій старий телефон, у якому були всі номери, тому я не мав можливості зателефонувати, – пояснив Роман.
– Приходь завтра після шостої, діти будуть вже вдома, – запропонувала я.
– Добре. А це хто? – кинувши погляд на Олега, безсоромно спитав колишній чоловік.
– Яка тобі різниця? – Запитанням на запитання відповіла я.
– Велика різниця! Ти тягнеш якогось незрозумілого мужика в дім до наших дітей! – почав підвищувати голос Рома.
– Цього незрозумілого мужика звуть Олег, – спокійно промовила я.
– А як до нього ставляться діти, завтра у них сам і спитаєш.
– Мені все одно як його звуть! Я не дозволю, щоб якийсь чоловік жив у моїй квартирі разом із нашими дітьми! – не заспокоювався колишній.
Олег спробував вступити до нашого діалогу, але я його зупинила.
– Послухай, любий мій колишній чоловік. По-перше, ти вже ніякого стосунку не маєш до цієї квартири. Вона належить мені та дітям.
По-друге, Олег – мій чоловік, який жодного разу за час нашого знайомства слова поганого не сказав про наших дітей. У них чудові стосунки. Ну і по-третє, Олег, на відміну від тебе, допомагає мені у всьому, зокрема й фінансово, – розклала все по поличках я.
– Ти як була стервом, так нею і лишилася! – кинув Роман. – Живи як хочеш, але якщо я дізнаюся, що цей мужик якось образив моїх дітей, то погано буде і тобі, і йому!
Після цих слів Рома розвернувся та пішов.
– Не зважай, – спокійно сказала я Олегу, хоча мене трясло, – він завжди був таким грубіяном і хамом, тому ми з ним і розлучилися.
Олег промовчав і лише трохи посміхнувся. Саме це мені й подобалося в ньому. Уміння тримати себе в руках, контролювати свої емоції та керувати гнівом – це і є ознаки справжнього чоловіка.
КІНЕЦЬ.