У суботу Максим заявив дружині: – Я завтра їду на риболовлю.

– Ти всі вихідні або на рибалці, або з друзями! – вuбухнула Марина.

– Але я ж працюю весь тиждень. Маю право на відпочинок!

– А я не працюю?! Мені відпочинок не потрібен?!

– Відпочивай, хто тобі заважає?

– Добре. Сьогодні у мене вихідний!

– Марина зняла фартух, вимкнула вогонь під гречкою, пішла в кімнату, переодяглася і ні слова не кажучи вийшла з дому…

“Як у нас все добре починалося, і до чого прийшло. Любов, весілля, старший син… Але з року в рік, з народженням кожної нової дитини, Максим все далі і далі віддалявся від мене.

Троє дітей і три кроки від мене і дітей. Я втомилася від життя без любові…”, думала Марина, прямуючи до своєї шкільної подруги Томи…

– Марина?! – гукнув її чоловічий голос. Вона обернулася. – Саша?! Сашка! – з радісним kриком кинулася вона на шию до свого однокласника і першої, шкільної любові Саші…

Після кількох привітальних речень, Марина сказала: – Я зараз до Томки.

Пішли зі мною…

– Люди, як добре, що ви прийшли! – радісно зустріла їх однокласниця.

Саша запропонував: – Тома, у нас є ідея. Давайте організуємо зустріч однокласників на дачі у моїх батьків. З мене частування, з вас обдзвін однокласників… Зустріч однокласників, хоча були присутні і не всі, пройшла на ура.

Жваво і весело. Весь вечір Марина танцювала тільки з Олександром. Чоловік не спускав з неї захоплених очей, а жінка танула в його обіймах… Пізно ввечері всі роз’їхалися.

Марина залишилася з Сашком. – Тебе шукатимуть, – сказав Антон.

– Не хвилює, – відповіла Марина. Потім додала, – чому ми з тобою розлу чилися, Сашо? Чому я зараз з Максимом, а не з тобою? – Ми можемо все повернути! Я Розлучений, дітей у мене немає.

Зате є трикімнатна квартира в Києві. Переїжджай з дітьми до мене! – Я тільки”за”!.. Марина повернулася додому ввечері в неділю. Вдома її чекали чоловік і свекруха. – Ми розлу чаємося! – кричав чоловік.

– Дітей ми забираємо! – kричала свекруха. Свекруха і чоловік пішли з квартири. Марина приготувала вечерю, нагодувала дітей, поклала спати, а сама почала осмислювати подію…

Вранці подзвонив Саша: – Ми їдемо через тиждень. – Вибачити. Я не їду. – Але ми ж любимо один одного!

Марина нічого не відповіла. Вона вимкнула телефон. Те, що сталося вчора – це була мрія.

Треба повертатися з небес на землю. Вона не буде нав’язувати Саші своїх дітей. І Марина розридалася.

КІНЕЦЬ.