Моя мама вже багато років зовсім не спілкується зі своєю сестрою. І все це через батьківську хату, яку вони не змогли поділити.

Мамина сестра старша за неї на 6 років і вийшла заміж, коли ще моя мама до школи ходила. Бабуся і дідусь вирішили купити молодій сім’ї будинок і ще тоді домовилися, що ще один будинок для другої дочки, моєї мами, вони навряд чи зможуть збудувати, тож їй залишиться батьківський будинок.

Він був трохи меншим і гіршим від того, що був у тітки, зате був у центі нашого містечка. Тоді всі погодилися, а маму просто повідомили і особливо не питали, тому що вважали її ще мало дорослою, щоб приймати самостійне рішення.

Коли мама вийшла заміж, то так і залишилася зі своєю сім’єю жити з батьками і по праву вважала, що цей будинок тепер лише її. Коли дідуся не стало, а бабуся зовсім була хвора, тітка сказала моїй мамі, що оскільки будинок дістається їй, так і доглядати бабусю має вона.

Це було не зовсім справедливо, адже це теж була її мама та нерухомість поділили порівну. Але мама не стала сваритися, тим більше, що бабусі незабаром не стало, і ось тут почалися розбірки за спадок.

Тітка сказала, що це батьківська хата і має бути поділена порівну (а те, що їй тоді купили будинок, вона навіть не хоче згадувати). Вона каже, що теж тоді давала гроші на нього, балкон засклила і пофарбувала нові двері.

Але які в неї були гроші в той час, коли вона лише закінчила інститут і, не пропрацювавши й року, пішла у декретну відпустку? Домовитись по-доброму не вдалося, і сестра моєї мами подала на неї до суду.

Там у неї нічого не вийшло, тому що ще за життя діда було складено заповіт на користь мами, і суддя сказав, що мама не зобов’язана виплачувати половину вартості будинку, якщо сама не захоче цього робити добровільно.

З того часу вони з нами не спілкуються. Більше того, моя двоюрідна сестра, у якої я хрестила дочку, не тільки не хоче спілкуватися зі мною, але навіть не дозволяє мені вітати дитину, навіть по телефону.

Як вони не можуть зрозуміти, що не мають рації? Чому тоді не будували собі домівку самі, і тепер би цей ділився порівну.

КІНЕЦЬ.