Вже п’ять років ми живемо у шлюбі з Максимом і донедавна не знали горя. Майже не сварилися, всі конфлікти вирішували миром та любов’ю.

А потім усе перевернулося, швидко, одного дня. З вини свекрухи, куди ж без неї. Правильно кажуть, що мати чоловіка іноді буває гіршою від лютого ворога! Проте про все по порядку.

Я завжди називала свекруху на ім’я по батькові, і всіх це влаштовувало, в тому числі її саму. А що, зручно: «Ірина Андріївна, чи не бажаєте пообідати сьогодні в нас? Ні? Ну і слава Богу”.

Однак ідилія виявилася недовгою – вона погуляла на весіллі сина подруги, і з того дня стареньку ніби підмінили.

Фішка в тому, що невістка того хлопця називає свекруху не інакше як «мама», причому із задоволенням. Ірина Андріївна спочатку цього не оцінила, а потім раптово зрозуміла всю красу подібного відношення. Вирішила, що у такий спосіб дружина сина висловлює свою покірність і «обіцяє» турботу до труни.

Саме після цього усвідомлення і почалися мої пригоди, які тепер реально можуть спричинити руйнування сім’ї. Того вечора мій Максим знову повернувся від своєї матусі в жахливому настрої, сів вечеряти, почав серйозну розмову.

– Не вважаєш, що ти якось надто зневажливо ставишся до моєї мами?

– В сенсі?

– Ну, а як ти її називаєш … Ніколи не замислювалася?

– На ім’я по батькові, – я підзависла, намагаючись зрозуміти суть претензії. – А що не так? Мені треба звертатися до неї за титулом, «ваша світлість»?

– Ще й знущаєшся. Ось ти нахабниця!

Слово за слово, посварилися. У запалі сварки благовірний сказав, що всі нормальні невістки називають свекрухою «мамами».

– У сенсі “мамою”? Чи не хочеш ти, щоб я так називала свою свекруху?

– Ага. Хочу. Вона переживає через це.

– Знаєш, таке звернення потрібно заслужити. А поки йдіть ви обидвоє лісом, мої дорогі.

Ну і капець, з того дня все шкереберть. Якщо раніше ми щовечора проводили разом, лежачи обійнявши диван, то тепер сухо перемовляємося за вечерею, після чого вирушаємо спати. Про виходи в люди та банальний інтим взагалі мовчу – вже забула, як це все робиться.

А свекруха все ніяк не заспокоюється – постійно під’юджує Макса, підбиває його на те, щоб він мене дотиснув. Дуже вже зачепило Андріївну, що я її мамою не кличу.

Але у мене теж є межа терпіння, свій запас міцності. І він почав добігати кінця. Вирішила поговорити з чоловіківкою, щоб розставити крапки над «і».

– Ірина Андріївна, – почала я, заїхавши до свекрухи після роботи, – що відбувається? Чому ви розбиваєте мою родину?

– А що таке? У тебе совість чи прокинулася? – свехрюня підняла брову, зобразивши здивування.

– У мене вона й не засинала на відміну від вашої. Коротше, або перестаньте вносити розбрат у наші з Максом стосунки, або я подам на розлучення. І так, мамою я вас кликати не буду за жодного розкладу. Запам’ятали?

– Подивимось подивимось…

На цьому розмова закінчилася. А наступного дня Максим звинуватив мене в тому, що я нахамила його матері. Вона йому наплела, що я приперлася до неї розлючена, репетувала, ображала. І, найприкріше, вірить він їй, а не мені. Після цього свекруха хоче почути від мене “мама”… Прикол, так?

Вирішила ще раз спробувати щастя – зателефонувала Ірині Андріївні, набравшись мужності та терпіння.

– Навіщо ви так робите? Зрозуміло, на мене вам начхати. Але подумайте хоч про сина! Він місця собі не знаходить, кидається між двома вогнями, – я намагалася говорити максимально спокійно, але хвилювання зрадливо вривалася в голос.

– Він із відьмою живе, і це мене турбує найбільше на світі. Відьма – ти, якщо не зрозуміла через обмеженість.

– Тільки через те, що я вас не кличу так, як вам хочеться?

– Знаєш, – свекруха посміхнулася, – це багато про що говорить. Зокрема про твоє небажання підлаштовуватися під близьких людей.

Ось як… Тепер з’ясовується, що я ще й підлаштуватися повинна. Конфлікт дійшов точки кипіння, вийшов на новий рівень і, як мені здається, я не витримаю. Подам на розлучення, нехай Макс сам розгрібається зі своєю матір’ю.

КІНЕЦЬ.