Того дня, як моя свекруха відправила з села банки з домашніми заготовками, я була сповнена передчуття. Однак, коли посилка прибула, моє розчарування не знало кордонів: всі банки були розбиті вщент.

“От так зустріч,” – зітхнула я, викидаючи уламки та пролиті заготовки. Через тиждень після цього неприємного інциденту свекруха зненацька заявилася до нас у гості.

Вигляд у неї був тривожний, і вона відразу ж почала оглядати кухню. “А де мої банки, що я надіслала?” — спитала вона, не приховуючи роздратування.

“Мамо, я їх викинула. Вони всі розбилися дорогою,” – пояснила я, намагаючись зберегти спокій. Проте мої слова, здавалося, лише розпалили її гнів.

“Ти що, спеціально їх викинула? Може, тобі мої заготовки і не потрібні?” — кричала вона, не даючи мені вимовити хоч слово.

Я намагалася пояснити, показати фотографії розбитих банок, які встигла зробити перед тим, як викинути уламки, але вона була непохитна.

“Ти просто не хочеш, щоб щось від мене було в цьому будинку!”

– Звинуватила вона мене, і почала збирати речі, які колись дарувала нам. Коли чоловік повернувся додому, він застав свою матір, яка пакувала подаровані нею тарілки та скатертини.

“Мамо, що відбувається?

Що ти робиш?” — його голос був сповнений подиву. Вона швидко йому все розповіла, спотворюючи факти. Але я вже була готова. Я показала чоловікові фотографії розбитих банок та пояснила всю ситуацію. На щастя, він мені повірив.

“Мамо, це був нещасний випадок. Ми ні в чому не винні”, – сказав він, заспокоюючи свою матір. Суперечки вщухли, і чоловік допоміг мені загладити непорозуміння.

Ми разом переконали свекруху залишитися на вечерю, і вечір, що почався з конфлікту, закінчився мирною бесідою. Проте я зрозуміла, наскільки важливо відразу ж обговорювати всі проблеми, щоб уникнути таких непорозумінь у майбутньому.

КІНЕЦЬ.