– Ти на моє весілля не приїжджай, ми самі якось впораємося, – сказала мені Тетяна, а я аж присіла. Як вона собі це уявляє, що я не буду на весіллі у власної доньки?

Я все розумію, зараз час непростий і відстань між нами велика, але як без мами весілля робити? Для мене це щось неприпустиме. Я ж 24 роки мріяла про те, як побачу свою донечку у білосніжній сукні і поведу її під вінець, а вона каже – не приїжджайте, мамо.

Слова доньки мене так зачепили, що я проплакала всю ніч. Я ж її народила, виростила, про освіту подбала, а коли вона відразу після університету надумала в Чехію їхати, я її підтримала, і навіть тоді позичила у сусідки 500 євро, щоб дати їй на перший час, бо більше я не мала.

Ми з чоловіком живемо доволі скромно, обоє працюємо на державних роботах, отримуємо мінімальні зарплати, тому завжди відчували нестачу грошей. Ми і самі на всьому економили, у всьому собі відмовляли, і дітей так вчили.

А моя старша донька Тетяна завжди говорила нам, що не хоче так жити, тому шукала шляхи, як виїхати за кордон. По університетській програмі обміну вона поїхала в Чехію на навчання, а потім там і залишилася.

Про те, що вона з кимось там зустрічається, донька нам не розповідала, а потім просто оголосила, що виходить заміж. Я забідкалася, бо ж грошей, щоб зробити весілля, у нас немає.

Та Тетяна поспішила мене заспокоїти, що нічого не треба, вони з чоловіком все організують. Але і моя присутність на їхньому весіллі є необов’язковою. Уявляєте, як мамі таке почути від рідної дитини?

Я себе ще заспокоювала, що може це тому вона так сказала, що не хоче, щоб я витрачалася, бо знає, що грошей у мене немає, але насправді все значно складніше.

Справа в тому, що наречений у моєї доньки з дуже заможної родини, там свати доволі багаті і забезпечені люди, тому Тетяна вирішила, що краще мене не показувати їм, напевно, донька мене соромиться.

Чоловік каже, щоб я змирилася, він і так не зможе поїхати, а мені одній теж їхати не треба. Молодша донька мене заспокоює, що якщо вона буде виходити заміж, то я буду на її весіллі головною гостею, а на вибрики Тетяни вона просить мене не зважати.

В мене була думка, знов позичити гроші у сусідки, і поїхати без запрошення на це їхнє весілля. Поставлю в конверт 500 євро і приїду, а потім сусідці якось борг поверну, адже тоді повернула.

Але моя образа сильніша, бо я вважаю, що не заслужила такого ставлення від доньки до себе. Ми з чоловіком в свій час робили для неї все можливе, що в наших силах. А тепер вона нами соромиться.

До сусідки я таки пішла, розповіла їй свою ситуацію, вона позичила мені 500 євро і наполягла на тому, що таки треба їхати, мовляв, донька ще молода, сама не знає, що творить. А коли зрозуміє, то пізно буде, бо немає нікого ріднішого за маму.

Тепер я стою перед непростим вибором – їхати мені чи не їхати? Може варто ще раз поговорити з донькою? Але ж вона мені чітко сказала, щоб я не їхала… То як бути?

Джерело