Миколай був людиною з важким характером. Він завжди знаходив щось, до чого можна було б причепитися, особливо коли справа стосувалася їжі, приготовленої його дружиною.

Вечеря була вже готова, і на столі стояли апетитні макарони з м’ясом. Але як тільки Микола глянув у тарілку, його брови насупилися, і він почав обурено сваритися.

“Знову ці макарони! Мені здавалося, я просив приготувати м’ясо, а не цю несмачну кашу!”

Дружина Миколи, Ольга, засмучено похитала головою, але не стала сперечатися. Вона знала, що його невдоволення неминуче, як і щоразу, коли вона готувала вечерю. Вона намагалася догодити чоловікові, але, здається, це не виходило.

Микола, не стримуючись, узяв тарілку з макаронами і з силою жбурнув її об стіну.

Уламки розлетілися на всі боки, а шматочки макаронів обсипалися по підлозі. Ольга остовпіла від такої витівки чоловіка. Вона завжди намагалася зберігати спокій, але зараз її терпець урвався. “Та годі вже!

Я не можу постійно вислуховувати твої наїзди і жити з людиною, яка не вміє цінувати нічого! Мені шкода, що я не можу догодити тобі своєю їжею, але ти поводишся як дитина, яка не може отримати іграшку, яку хоче!” – гаркнула вона. Микола був приголомшений такою відповіддю.

Він не сподівався, що Ольга зірветься і відповість йому в такому тоні. Він мовчки дивився на неї, ніби намагаючись зрозуміти, що сталося. Ольга зітхнула і сказала спокійніше: “Я втомилася від цієї поведінки.

Якщо ти не можеш навчитися цінувати те, що я роблю для тебе, тоді, можливо, варто задуматися про те, що саме тобі не подобається в нашому житті.”

Після цих слів вона розвернулася і пішла з кімнати, залишивши Миколу одного зі своїми думками. Він відчував змішання емоцій: образу, сором і, можливо, трохи провини. Можливо, настав час замислитись про свою поведінку і почати цінувати ту жінку, яка була поруч, підтримувала та дбала про нього.

З того часу Микола почав поступово змінюватись. Він став більше піклуватися про свою сім’ю та висловлювати вдячність за їхні зусилля.

Він навчився цінувати прості радості та зрозумів, що щастя криється у дрібницях, які створюють теплу атмосферу у сім’ї. Він більше не жбурляв тарілки об стіни, а висловлював свої почуття словами та добрими справами.

Незабаром їхній будинок був сповнений любов’ю та гармонією, і вони почали знаходити радість у тому, що разом, а не в суперечках та конфліктах.

КІНЕЦЬ.