У мого чоловіка Олега є дочка від першого шлюбу – Оленка. Поки вона була маленькою, ми ладнали. Але коли народився наш син Вова, Олену як підмінили.

Дівчинці було 12 років, вона стала примхливою, постійно щось вимагала. Не кашу їй треба на сніданок, а сосиски. І взагалі, якщо Вові купили брязкальця, значить їй потрібен дорогий гаджет.

Ми мали однокімнатну квартиру. Нам і з однією дитиною було тісно. А тут ще ця Олена. Варто відзначити, що Олег залишив пристойну троячку колишній дружині.

Я багато разів казала чоловікові, що нам треба купити більшу квартиру. Але Олег взагалі не прагнув цього. Вічно йому щось заважало відкладати: то Оленці треба чоботи, то нову куртку. Мовляв, і в однушці, загалом, нам нормально. Але це було не так.

У результаті почала я в декреті підробляти складанням звітів. Клієнтів було небагато, але відкладати виходило. Мені було приємно, що окрема картка, яку ми завели для великих накопичень, поповнювалась завдяки мені.

Я буквально змусила Олега замислитись про купівлю нерухомості, мало чи не щодня йому про це говорила. У результаті було вирішено, що коли нагромадиться половина суми, візьмемо іпотеку. Зовсім уже трохи лишалося.

Але протягом кількох років нам не виходило накопичити потрібну суму. А все через вічні бажання його доньки. Тому кілька років поспіль збирала в основному я.

Грім гримнув, коли дівчинці виповнилося 18 років. Я заздалегідь розуміла, що подарунок на таку серйозну дату вона вимагатиме недешевий.

– Нічого не готуй сьогодні, колишня дружина влаштовує свято для доньки у ресторані. Ми з тобою запрошені, – сказав мені чоловік, і я з полегшенням видихнула. Витрати взяла на себе мати дівчинки, ну нарешті!

І все-таки вирішила я, що подарунок якийсь потрібний. Пішла до банкомату, щоб зняти гроші для нього і ненавмисно виявила, що з сусіднього рахунку зникли накопичені на квартиру гроші.

Я подумала, що чоловік перевів усе на інший рахунок. Ми якось обговорювали, що потрібно оформити довгостроковий внесок, щоби відсотки капали. Вирішила обговорити це після свята.

У результаті Олені я купила золоту підвіску. Вирішила про всяк випадок вкласти чек – для цього і потрібна була готівка. Раптом дівчинці не сподобається, а так вона зможе сама обміняти. Грошей я не пошкодувала, адже повноліття означало щонайменше припинення аліментів.

Оленка сяяла від щастя та постійно цілувала то мене, то Олега. Дивно, зазвичай, у неї був кислий вираз обличчя. Мати дівчинки теж була у відмінному настрої.

Вечеря була чудовою. В середині вечора до нас підсіла Оленка.

– Тату, дякую тобі величезне за такий дорогий подарунок. Моя машинка просто диво, і мамі сподобалася! Нова, гарна така, – сказала дівчинка, сяючи від щастя.

У той момент мені здалося, що я зомліла. Чоловік глянув на мене і прошепотів, що потім мені все пояснить. Він поцілував дочку в щоку, погладив по голові і сказав, що дуже радий тому, що вона щаслива.

Настрій був зіпсований. Олег намагався мені щось пояснити, та я навіть не слухала. У мене було почуття, що мене зрадили. Адже це були і мої гроші теж, але чоловік дозволив собі витратити величезну суму на автомобіль для чужої мені людини.

Трохи згодом я дізналася, що накопиченої суми виявилося навіть недостатньо. Тож ми не просто втратили накопичення. Чоловік узяв кредит, щоб купити дочці машину із салону.

З того часу минуло кілька тижнів, а я й не знаю, що мені робити із цією ситуацією. Вкладатися в загальний бюджет мені тепер не хочеться. У голові тепер постійно звучить питання – а чи хочу я взагалі продовжувати спільне життя із цією людиною?

КІНЕЦЬ.