Сиджу я на заробітках і Італії вже другий десяток років. І ось від чужих людей дізнаюся, що стала бабусею! скажіть, невже 1500 євро в Україні – це зараз не гроші?

Ми виросли у Союзі, тому наші батьки нам особливо нічого не дали, бо в самих нічого не було. А зараз часи інші, і на мою думку, дітям потрібно допомогти стати на ноги – на те ми й батьки.

Та можливості дати своїм сину і дочці достойний старт у житті ми з Олегом не мали: у нашому райцентрі на Полтавщині не особливо добре з роботою. Я працювала в дитячому садочку, чоловік водієм, зарплати маленькі.

Деколи нам не вистачало навіть на елементарні побутові речі, більш смачну і якісну їжу. Що вже казати про вищу освіту для дітей чи купівлю нерухомості. Далі так жити було неможливо. Тому я вирішила: треба їхати на заробітки.

Звичайно, я обрала Італію, бо там уже 7 років жила і працювала моя рідна тітка. Вона мене запросила приїхати. Чоловік пообіцяв разом зі своєю мамою і моїми батьками турбуватися про дітей. Я заробляла гроші, він піклувався про дітей і дім.

Я старалася заради сина й дочки – працювала нянею в італійських родинах. Щоправда, не одразу, а лише коли вивчила мову. До того була різноробочою.

Діти вивчилися в університетах не без моєї допомоги, чоловік купив машину. На той момент, коли старша дочка надумала виходити заміж, я вже зібрала на квартиру. Запропонувала дитині обирати: жити з нами у 2-поверховому будинку, який ми купили кілька років тому, чи у власному житлі.

Олеся виявила бажання жити окремо, бо на весілля я подарувала їй двокімнатну квартиру. Після цього я почала відкладати гроші, щоб відремонтувати своє житло.

Наш із чоловіком будинок потребував ремонту й фінансів, останніх – у великій кількості. Скільки разів я шкодувала, що розпочала реконструкцію! Простіше новий побудувати, але вже було пізно. Раз почала, треба й закінчити.

А тут і син надумав оженитися. Артем хоче, щоб я купила йому квартиру в місті, як і сестрі. Грошей ще на одну квартиру на той момент у мене не було, всі пішли на будинок. Тому я запропонувала синові з невісткою якийсь час пожити у нас.

Але невістка Уляна категорично заявила, що жити в селі вона не бажає. Син продовжував наполягати на своєму. Якщо грошей немає, я маю їх позичити.

Цю ідею Артема я відкинула відразу. Не знаю я порядних людей, хто позичив би 40 тисяч євро. Тому питання з квартирою для сина закрилося на невизначений термін.

Син образився. Сказав, що я завжди більше любила його сестру і зник з нашого життя. Перестав відвідувати батька і навіть відповідати на дзвінки.

Я зараз останні пів року ще працюю в Італії, а потім повертаюся додому. А недавно у мене народилася онучка. Та тільки про цю радісну новину я дізналася від чужих людей. від просто знайомих. Чоловік теж не знав.

Мені так захотілося привітати сина!  Я вислала їм із Італії 1500 євро, але син відмовився. Не взяв моїх грошей. Як мені стало гірко, не передати словами. Та якби я мала ці 40 тисяч, віддала б своїй дитині все до копійки!

До батьків невістки – ніяких претензій, у них вони допомоги не просять. На мене поклали всю відповідальність лише тому, що я катаюся сюди-туди на заробітки. Але ж ніхто не забороняє їм самим вирушити за кордон і заробити на своє майбутнє!

Так і хочу про це сказати сину, але розумію, що тоді стосунки зовсім зіпсуються. Та й куди він поїде зараз?

Ось така моя історія і ситуація, і я навіть не знаю, що робити далі. Буду вам дуже вдячна за думки, поради, ваше бачення вирішення цієї проблеми.

Джерело