Що за часи пішли? Чоловіки на побачення ходять у м’ятому одязі і не найчистішому взутті! Ось ми, жінки, на одне побачення витрачаємо купу часу та грошей.

Зачіска, манікюр, педикюр, брови, вії, іноді ще й нове плаття купується. А чоловік себе принцом вважає, навіть на ньому шкарпетки не завжди однієї пари. А ще неприємно, якщо на побачення він тебе запрошує до чебуречної, а то й просто до парку погуляти.

Ось на тлі всього цього неподобства я, звичайно, звернула увагу на акуратного, красивого та модного одягненого Віталія. У нього була модна стрижка, а його парфум просто зводив з розуму.

У нас були далекосяжні плани, але спочатку ми вирішили один одного пізнати краще. Так вийшло, що одразу після знайомства, я поїхала у відрядження. І кілька тижнів ми спілкувалися телефоном.

Грамотна мова, приємний голос – це були явні плюси на користь Віталія. За період нашого дистанційного спілкування я встигла по вуха закохатися. Інтуїція моя підказувала, що й Віталій горів бажанням якнайшвидше зустрітися знову.

Був останній день мого відрядження. Наступного вечора я планувала бути вдома. Дізнавшись про це, Віталій одразу ж запросив мене на побачення:

– Ірина, ну завтра я тебе забираю. Спочатку йдемо в кіно, потім у грyзинський ресторан, який за два квартали від кінотеатру, – заявив чоловік.

А я й не заперечувала. Люблю грузинську кухню, особливо цей ресторан. Про що одразу ж і повідомила Віталію. Він дуже зрадів.

– Який збіг, теж обожнюю цей заклад. І винo чудове, і м’ясо, і хінкалі. А головне, там і прекрасні десерти, – сказав він радісно.

Весь наступний день я передчувала побачення. Тільки після обіду мені написав засмучений Віталій, що ще не встиг купити квитки. Так багато справ, що звільниться лише надвечір.

– Нічого страшного, давай я сама куплю квитки, – сказала я, і Віталій погодився.

Я купила квитки інтернетом і повідомила про це чоловіка. Він прислав схвалюючий смайлик і запевнив, що телефоном забронював столик у ресторані. Я хвилювалася і передчувала приємний вечір. Своїми думками я поділилася з подругою Веронікою.

– Що це за запрошення у кіно, якщо квитки ти сама купила? – глузливо промовила подруга.

Мені не сподобалася її реакція. Ну, що такого? Скоріш за все, він поверне ці гроші. Втім, сума була незначною, а попереду на нас чекала ще й шикарна вечеря.

Виглядав Віталій надзвичайно. Як же я люблю чоловіків, які не скупляться на гарний одяг та стрижку у дорогого майстра! Біла усмішка, начищене до блиску взуття, підкреслена галантність, чудове почуття гумору – у ньому все було чудово.

Я здивувалася, що в кіно ми не взяли нічого попити. Віталій мимохідь упустив, що терпіти не може чавкання попкорну під час сеансу. Я підтакнула, що теж не особливо люблю, і ми пройшли повз кафе.

Ну і гаразд, навіщо нам щось їсти і пити в кіно, якщо після сеансу на нас чекала вечеря в ресторані? Фільм був чудовим. Ми виходили із зали, взявшись за руки.

Надворі було прохолодно. Я думала, ми візьмемо таксі, але Віталій запропонував пройтися до закладу.

– Треба ж нагуляти апетит! – засміявся він своєю гарною усмішкою.

Я воліла б не мерзнути, але Віталій так ніжно обіймав мене. Мені з ним було добре. І я майже не помітила, як ми дійшли ресторану. Столик чекав на нас.

Мій коханий не давав мені сказати жодного слова. Він вгадував мої бажання. І ось уже перед нами стояв багатий стіл.

– Куди ти так багато замовив? – сміялася я.

– Люблю добре поїсти, а ще більше люблю дивитися, як за обидві щоки уплітає кохана дівчина, – завзято відповів Віталій і замовив два сорти вина.

Ми чудово поспілкувалися, багато жартували та сміялися. Було так смачно, що ми вирішили прийти сюди ще раз. А ось на завтрашній вечір ми запланували затишну кав’ярню поряд із моїм будинком.

Коли вечеря добігла кінця, Віталій покликав офіціанта. Вивчивши рахунок, мій супутник звернувся до мене.

– Ірина, я на мілині, не заперечуєш, якщо сьогодні сама заплатиш? — легко, з посмішкою спитав Віталій.

Я похитала головою, даючи зрозуміти, що не заперечую. Я оплатила рахунок, ось тільки настрій у мене був зіпсований.

У голові крутилися питання, наприклад, чому Віталій не попередив мене заздалегідь, що грошей немає? Чому не вибрав дешевший заклад? Навіщо було набирати так багато страв, і, перепрошую, так багато їсти?!

Віталій продовжував веселитися. Додому ми йшли пішки, але я вже не дивувалася на це. На прощання він поцілував мене, а я стримано посміхнулась.

Весь наступний день Віталій писав мені палкі повідомлення, а я не хотіла відповідати. Від побачення в кав’ярні відмовилася під пристойним приводом.

Ось уже два тижні мені не вистачає духу, щоб назвати Віталію причину моїх відмов. Можливо, це не дуже чесно до нього. Але ж і він того вечора вчинив зі мною не дуже чесно.

КІНЕЦЬ.