Після того, як моя рідна сестра вийшла на пенсію, в її житті багато чого змінилося. Вона ще хотіла працювати, але я наполягла на тому, що досить з неї, і треба їй, нарешті, зробити своїх синів самостійними.

Галина моя – дуже добра людина, і цим користуються її діти. Два дорослих сина живуть у неї в квартирі, за її кошт, самі нічого не заробляють, а вона все тягне на собі. Ну де ж таке бачено?

В мене також є діти – син і донька, але вони давно самостійні, не тільки самі на себе заробляють, а ще й мені допомагають. Син комуналку оплачує, донька продукти купує.

Ми з чоловіком цього не потребуємо, бо самі ще щось заробляємо, але діти вирішили, що вони мають змогу, тому і допомагають.

Сестра моя якось до мене прийшла, побачила як моя донька з зятем сумку продуктів привезли, і розплакалася. Бо прийшла до мене позичити трохи грошей, каже, що до кінця місяця їй навіть на продукти не вистачає.

А мені шкода сестру, якби її сини так їй допомагали як мені діти, то була б інша справа.

– Галино, – кажу.

– Час вже і про себе подумати. Виходь на пенсію, кажи своїм хлопцям що грошей немає, і нехай тепер вони думають, як заробити.

На цих словах сестра розплакалася ще більше, два її дорослі сини живуть за її рахунок. Старший син одружився, пішов жити в зяті, але щось там у нього не склалося і він розлучився.

Повернувся жити до мами в її двокімнатну квартиру. І живе собі на всьому готовому – за комуналку платити не треба, а на плиті завжди є їжа.

А молодший ще неодружений, сидить вдома без роботи, спить до обіду, а коли прокидається, то відразу йде до холодильника, наче він туди щось поставив. Їсти хочеться, от він і встає з дивану, а якщо б не це, то спав би весь день.

Райське життя. Таке собі дитинство, що затяглося. Стільки разів вони обіцяли матері, що знайдуть роботу, вже не порахувати. Казали, що коли знайдуть роботу, то й дбатимуть про матір. А поки що вона має дбати про них.

Я сама кілька разів пробувала поговорити з племінниками, але вони мені відповідають, щоб я не втручалася, бо це не моя справа. А Галина мовчить. Вона розуміє, що я права, але боїться з синами стосунки зіпсувати, хоча я і не розумію, що там може бути ще гірше.

Сестра мені зізналася, що не знає, як змусити своїх дітей піти на роботу. А я їй запропонувала варіант – вийти на пенсію та осісти вдома.

Вона захвилювалася, мовляв, за що жити буде. А я її заспокоїла, що все буде добре, бо вже мала в голові план.

Хлопці покрутилися без грошей, побачили, що в холодильнику пусто, а за світло, газ і воду такі борги, що вже попередили про відключення. За два тижні холодильник спорожнів. У хід пішли навіть торішні соління. Змогли їсти кашу без олії та пісний суп.

І ось сталося диво, на яке сестра чекала стільки років – спочатку старший знайшов якусь роботу, а потім і молодшого брата до себе взяв.

Галину я теж прилаштувала, ми з чоловіком маємо невеликий магазин, сестра мені допомагає, а я їй за це плачу гроші. Але її сини про це не знають, вони йдуть на роботу і не цікавляться, чим в цей час займається їхня мама.

Сестрі я суворо заборонила зізнаватися дітям про те, що вона працює і отримує зарплату. Я порадила Галині гроші складати. Адже з такими дітьми співатися на забезпечену старість їй не варто.

Хоча, ради справедливості треба відмітити, що племінники мої дуже змінилися – на роботу ходять, гроші заробляють, продукти додому приносять.

Довелося провчити сестрі своїх синів, тепер може спокійно жити, адже у неї є пенсія, і зарплата. А ще, два сини які працюють. Тепер їхня черга попіклуватися про маму.

Джерело