Мені 27 років, звуть Ольга. У нас з чоловіком вже троє діток, яких ми любимо і виховуємо. Меншому синочку пів року. І все би добре, але мені важко знайти спільну мову з мамою чоловіка. Ну вона таке чудить!

Антоніна Тарасівна вже не молода, бо мій чоловік і неї найменший з чотирьох дітей. Вони мешкає на сусідній вулиці і намагається допомагати нам з дітьми, бере старших до себе або приходить до нас і щось робить.

Питає сама, що, мовляв, допомогти? Я прошу її щось зробити по господарству чи поїсти приготувати, але вона це робить так, ніби щоб її більше не просили.

Ну наприклад, то картоплю сиру поставить на стіл, то стіни фарбою забруднить, то дітям якісь дивні історії зі свого життя розповідає.

Якось недавно повернулися діти від свекрів, І дочка мені розповіла, що бабуся їм сказала, що я їм не даю з нею спілкуватись, що я така-сяка, що вона не хоче мене бачити. Я розповіла слова дітей чоловікові, він відповів, що має вислухати другу сторону.

Ну, а свекруха завжди все заперечує, говорить, що я не права. Я поставила умову, що з дітьми вона якщо і спілкуватиметься, то тільки при мені і після того, як пояснить свої претензії мені прямо. Чоловік погодився. але засмутився, звичайно.

А недавно виникла ситуація дивна: сестра чоловіка на три місяці подарувала нашому меншому автокрісло, а потім приїхала забирати зі словами: “Я не зобов’язана забезпечувати вашу дитину і давала на якийсь час”.

Я повернула подарунок, але ж дивно, правда? Мені хочеться припинити всі ці конфлікти, це погіршує наші взаємини з чоловіком. Я вважаю, що він міг би поставити на місце своїх родичок, а він хоче всім догодити і їм, і мені.

І як бути? Які можете дати поради, дорогі читачі? Мами у мене немає і запитати більше ні в кого. Всім бажаю добра!

Джерело