Мене звуть Вероніка, мені 29 років. Три роки тому вийшла заміж, діток ще не має. А от моєму чоловіку Віктору 44 роки, і у нього є 17-річний син від першого шлюбу. Коли ми познайомилися, мій чоловік жив у сестри, Марті 38 років. Сестра заміжня, двоє дітей.

Спочатку ми з Віктором теж стали жити з родиною Марти в їхньому домі. На той момент мені здавалося, що вони чудові люди. Але вже через кілька місяців моя думка стала інакшою. У мене не було грошей, щоб їм платити за житло, але я все віддавала своєю працею і стараннями.

Я прибирала будинок, постійно сиділа з дітьми. Коли з’явилися гроші, я пропонувала сплатити рахунки, але вони відмовлялися і не приймали грошей, тоді я всіх запросила до ресторану за свій рахунок.

І все наче нормально, але поступово сестра чоловіка стала проявляти себе не з кращого боку, робила мені постійно якісь зауваження: то я не так одягнулася, то не те приготувала, то щось не те сказала.

Я завжди намагалася заплющувати на це очі і ніколи не жалілася на неї Віктору. Прожили ми так так сім місяців, а потім ми з чоловіком придбали своє житло і переїхали, але не далеко, квартира – на сусідній вулиці від його сестри.

Почався ремонт. Марта постійно втручалася і давала непрошені поради, навіть з приводу того, в який колір нам фарбувати стіни у наших кімнатах! Але і тут я мило посміхалася і старалася все пропускати повз вуха і робити, як мені треба.

Але ж на цьому не закінчилося. Що вихідних ми збираємося разом, щоб обідати і вечеряти, готуємо по черзі. наче досі разом живемо. Я й надалі допомагаю зовиці Марті з дітьми коли треба, при цьому працюю по 10 годин.

Але чомусь Марта і її чоловік постійно говорять моєму Віктору, що з переїздом на квартиру я стала інша, задерла носа. Марті не сподобалося, що я кілька разів зробила зауваження та попросила роззуватися у мене вдома. Коли мій чоловік заступився за мене, зовиця фиркнула і звинуватила його в тому, що він ніколи не стає на її бік.

Під час Великоднього обіду цього року я попросила марту більше не розповідати мені про неземне кохання мого чоловіка до першої дружини, з якою вони розлучилися більше 10 років тому. Це теж Марті не сподобалося.

Але вже кілька днів я ніяк не можу оговтатися через ситуацію, яка трапилася між нашими родинами в минулу п’ятницю – у Віктора День народження був. А напередодні перед цим днем я, як завжди прибігла після роботи до його сестри допомогти з дітьми поки вона на роботі, і між іншим вона мені сказала, що вже купила брату подарунок, але не скаже який, бо це для нього, а не для мене.

За столом у п’ятницю увечері у присутності наших сусідів і моєї подруги Марта поводилася дуже зухвало, як ніколи. Розповідала, що її чоловік готує смачніше м’ясо, і критикувала мій торт, і це у той час, як всі інші хвалили мене.

А подарунком від зовиці була люстра для зали, хоча ми неодноразово казали Марті, що купимо самі. Люстра дуже така собі, не в моєму смаку, але мене сам по собі обурив цей її вчинок, адже вона навіть не порадилася ні з ким.

І от що з цим подарунком робити? Їй назад віддати? Подарувати на якесь свято? Але Віктор проти, каже зовсім глечика на друзки тоді з родиною Марти.

До всього хочу додати, що мій чоловік до зустрічі зі мною прожив з ними 5 років і робив усе, що вони йому говорили, плюс жив він там не безкоштовно.

Ось після усіх таких ситуацій не знаю, як бути. Не хочу чоловіка ставити перед вибором, знаю, що йому неприємно, але так тривати не може.

Я вже побоююся, що через зовицю я не витримаю і, не дивлячись на те, що я дуже люблю свого чоловіка, розлучуся з ним.

Що ж мені робити? Як хоч трохи віддалити зовицю від нашої родини? Що треба зробити, щоб вона залишила нас у спокої і сама вгамувалися вже? Прошу, допоможіть порадами і вашим баченням!

Джерело