Як же добре, що природа при роздачі наївності та віри в добре-світле відсипала мені лише жалюгідні крихти цих якостей! І я, хоч і не завжди з першого разу, але можу побачити каверзу.

Так сталося і з моїм чоловіком. Ми з Миколою були разом рік. Останнім часом розмовляли про весілля. Він мені навіть пропозицію зробив. Ми з дня на день збиралися заяву подавати. Коля вирішив, що саме час.

– Три місяці живемо під одним дахом! На мою думку, цього достатньо, щоб розглянути побутові звички та таргани один одного, – розсудив він.

Я відповіла згодою. Ми й справді, як мені думалося, встигли добре вивчити один одного. Жили ми, до речі, у моїй квартирі, бо у Колі з майна лише спадкова кімната у комуналці.

Лише квартира не повністю моя. Свого часу це житло мати отримала у спадок від бабусі, але вирішила, що житиму там я.

І мама, і тато твердо переконані, що дорослі діти по можливості мають жити окремо. Мовляв, це допомагає зберегти здорові стосунки.

Якоїсь миті мама завела розмову про юридичні нюанси мого проживання в бабусиній квартирі.

Сказала, що готова виділити мені частку, і, між іншим, незабаром після тієї розмови зробила це. Хоча я ні словом не сказала, що збираюся на щось претендувати!

– Частка – гарант того, що мені не спаде на думку тебе виганяти, навіть якщо раптом впаду в маразм. А цілком не відписую тобі цю квартиру, щоб ти не дай Бог не потрапила до лап якогось шлюбного афериста, – пояснила мама своє рішення.

На її думку, таких пройдисвітів зараз хоч греблю гати. І вони вміють пудрити мізки не тільки наївним, а й дівчатам, які щось розуміють у цьому житті. Без маминої згоди я ніяк не продам це житло, а отже, я в безпеці.

Колю я в ці тонкощі не присвячувала, бо не думала, що вони його хвилюватимуть. Була певна, що ми продовжимо жити тут.

А якщо наявної у мене площі стане мало, то візьмемо більше житло в іпотеку. А мою квартиру здамо, додамо до грошей від її здачі дохід від Коліної кімнати та пустимо ці кошти на погашення кредиту.

Але Коля мислив у зовсім іншому ключі. Це з’ясувалося майже випадково. Я того дня повернулася з роботи раніше за Колі, а тому приготування вечері взяла на себе.

Так сталося, що мені зателефонувала мама. Якоїсь миті у нас зайшла розмова про комунальні платежі, і я зазначила, що вони дико виросли.

– Якщо важко, можу підкинути грошики, – запропонувала мама допомогу.

– Дякую, але ми самі впораємося. Нехай у мене тут лише маленька частка, але я від тебе й далі не прийму грошей на оплату рахунків. Хто витрачає світло та воду, той за них платить! – відповіла я мамі. Все має бути справедливо!

І на цій моїй полум’яній промові в дверях з’явився Коля. З витягнутим майже до підлоги обличчям. Я не могла зрозуміти, що викликало в нього таку дивну реакцію. Але коли я домовила з мамою, все стало на свої місця.

– Так у тебе тут тільки частка?! – здивовано вигукнув наречений.

-Так, а що? – з не меншим подивом відреагувала я.

Коля виклав, як він представляв наше подальше спільне життя. Йому хотілося розширити житлоплощу відразу після весілля. Мовляв, куди тягнути?

І для цього треба було продати його кімнату та мою квартиру. Але ось ця обставина псувала ідеальний план Колі. Наречений якимось чином просік, що мати не дасть згоди на продаж.

Мені було не по собі від цієї розмови. Але я не стала рубати з плеча і поділилася з Колею своїм баченням нашої майбутньої спільної купівлі нерухомості. У моїй душі теплилася слабенька надія, що наречений запропонував таке через незнання.

Тільки перше моє передчуття, що було поганим, виявилося правильним. Коля відкинув мою ідею, оскільки для нього іпотека – це велика морока, навіть якщо заради її оплати не потрібно сильно стискатися.

-Там ж треба стільки паперів збирати! А якби ми вчинили, як я пропоную, то на суму, що бракує, можна було оформити споживчий кредит. Це простіше, ніж вплутуватися в іпотеку, – пояснив Коля.

Не дочекавшись моєї відповіді, Коля почав підводити мене на серйозну розмову з мамою. Нехай вона переписує квартиру повністю.

Я лише зміцнилася у підозрах, що мій наречений, по суті, шлюбний аферист. Мама як у воду дивилася, коли вигадувала фішку з часткою!

Щоб остаточно розвіяти свої сумніви, я вдала, ніби погодилася обробити маму. І тільки Коля видихнув, як я поставила умову:

– Ми укладаємо шлюбний контракт і прописуємо, що у разі чого кожен отримає рівно стільки, скільки вклав у купівлю нової квартири!

Коля весь почервонів. Став звинувачувати у недовірі та крамольних роздумах про розлучення ще до шлюбу. Мовляв, з такими думками нема чого створювати родину. Після цього він залишав у свою спортивну сумку речі і був таким.

КІНЕЦЬ.