У 51 рік, всього через пару років після другого шлюбу, я думала, що знайшла у Семені перлину – чоловіка, який, як мені здавалося, цінує мій внесок.

Ось уже 12 років я була самостійною, володіла своєю квартирою та машиною, навіть допомогла своїм дітям забезпечити себе житлом після мого успішного розлучення.

Семен увійшов у моє життя, роблячи компліменти і визнаючи мої досягнення, що було дуже приємно, тому що я виросла в сім’ї, де мені завжди говорили не хвалитися, а чекати, доки інші визнають мої зусилля.

Його похвала була своєрідним підтвердженням усіх моїх праць.

Незабаром ми одружилися. Спочатку життя здавалося задовільним. Семен працював у пристойному місці, і ми насолоджувалися світським життям, наповненим друзями та посиденьками.

Однак згодом я помітила зміни, як Семен представляв наше життя оточуючим.

Він почав приписувати собі всі мої здобутки, називаючи квартиру, машину та фінансову стабільність своїми власними заслугами.

Якось я рано повернулася додому з відрядження, плануючи здивувати Семена особливою вечерею.

Сховавшись у ванній, щоб зробити йому сюрприз, я раптом почула, як жіночий голос захоплюється нашою квартирою, а Семен вихваляється, що сам все це створив власними руками.

Усвідомивши його обман, я зіткнулася з реальністю наших стосунків: це була подяка лише на словах, але не від серця.

Саме у той доленосний момент я вирішила повернути собі незалежність.

Я забрала у Семена ключі від моєї квартири та машини, залишивши його розбиратися зі своїм майбутнім без мене.

Цей болісний урок нарешті навчив мене цінувати вчинки, а не слова.

КІНЕЦЬ.