Коли я запропонував своїй дружині Олені, щоб її мати переїхала до нас, я діяв виключно з найкращих спонукань.

Теща жила в старій хаті, і мені здавалося, що так буде краще для всіх. Ми підготували гостьову кімнату, привели її в порядок і з нетерпінням чекали на переїзд.

— Олена, я гадаю, це буде правильно. Твоя мама не може жити за таких умов, — сказав я, коли ми обговорювали цю ідею.

— Дякую, Іване. Я знаю, це нелегко, але мама справді потребує нашої допомоги, — відповіла Олена з вдячністю. Спочатку все йшло добре. Теща приїхала, і ми вітали її з розкритими обіймами. Вона була вдячна і намагалася бути ненав’язливою. Але незабаром ситуація почала змінюватись.

— Іване, а чому ти залишаєш свій одяг на кріслі? — питала вона щовечора.

– Це виглядає неакуратно. Я намагався посміхатися та ігнорувати дрібні зауваження, але їх ставало дедалі більше. Вона критикувала все: від того, як я варю каву, до того, як паркую машину.

— Ти ніколи не думаєш про Олену, — говорила вона, коли ми з Оленою обговорювали плани на вихідні.

— Їй потрібно більше уваги та турботи. Я відчував, як напруга зростає. Олена намагалася згладити кути, але сама ставала все більш роздратованою.

— Мамо, Іван намагається щосили. Не треба так на нього тиснути, — казала вона. Але теща не вгамувалася.

Її втручання ставали дедалі частішими і неприємнішими. Вона критикувала навіть наші стосунки, стверджуючи, що я не приділяю дружині достатньо уваги.

— Іване, ти не розумієш, як важливо дбати про сім’ю, — говорила вона з докором.

— Твоя робота не має бути на першому місці. Якоїсь миті я зрозумів, що більше не можу терпіти.

Я відчував себе чужим у власному будинку. Наші стосунки з Оленою почали страждати через постійну напругу.

— Олено, ми маємо щось робити, — сказав я одного вечора.

— Я не можу більше жити у такому напруженні.

— Я знаю, Іване, — відповіла вона зі сльозами на очах.

— Але я просто не можу вигнати маму. У результаті нам довелося серйозно поговорити з тещею і пояснити їй, що її поведінка руйнує сім’ю.

Це була важка розмова, але необхідна. Зрештою, вона погодилася переїхати в дорогий будинок для літніх людей, де їй буде комфортно і безпечно. Я заплатив за всі послуги, які були в наявності.

– Я просто хотіла допомогти, – сказала вона на прощання.

— Ми знаємо, — відповів я.

— Але тепер нам усім потрібно трохи простору. Це був складний період, але ми з Оленою змогли відновити наші стосунки і знову стати ближчими один до одного. Ми зрозуміли, що іноді найкращі наміри можуть призвести до

КІНЕЦЬ.