Літом у селі на відміну від міста немає коли сидіти, роботи хоч відбавляй. Та Світлану не бралася ніяка робота, не цілих три місяці минуло як вона відправила чоловіка в засвіти.

Вона так звикла завжди бути поруч з ним, що навіть тепер сиділа то розмовляла з ним вголос, радилась як її краще зробити ту чи іншу роботу, однак відповіді так і не було.

Сусіди тільки головами хитали, однак і розуміли жінку, адже мала доброго чоловіка, то і правда для неї то велика втрата.

Світлана та Богдан навіть рік і не пожили. Відремонтували батьківську хату та оселилися там. Вони познайомились тут в селі коли Світлана приїхала на практику, будучи студенткою. Там вона побачила Богдана, дівчині ж подих перехопила таким він їй видався незвичайним та красивим.

Світлана наважилася та підійшла перша, однак трішки дальше стала та привіталась. Проте у відповідь вона нічого не почула, та дуже засмутилась.

Добре що недалеко сиділи на лавиці дві жінки та сказали Світлані що він не чує, то в нього з самого народження. Дівчину це не зупинило, вона вже ближче підійшла до хлопця, так щоб він її побачив і знову привіталася. Богдан її усміхнувся так і почалася їхня історія.

Після одруження вони не розлучалися ні на один день. Жінка завела товстий зошит, в якому писала, і через який, вона з Богданом спілкувалася.

І крім простих питань до чоловіка вона в зошиті ще викладала свої мрії на майбутнє. А пізніше
Світлана потроху навчилася його мови.

Вони жили як кажуть душа в душу аж до того моменту поки не сталася біда з чоловіком. Винні були у цьому сусіди, а вірніше Петро, який не справився з кермуванням, в результаті чого не стало Богдана.

Їхні сусіди після цього виїхали одразу з села, хату продали. А Світлана ніяк не може пережити втрату коханого.

Тому і дальше пише у зошиті, запитує Богдана то про те, то про інше. І про розділ з побажаннями та мріями не забуває.

Описує як вони з Богданом ще поїдуть на море, як відремонтують хату та паркан..

Дуже сильна та водночас сумна історія, а яка ваша думка?

Джерело