Мені та Сергію під шістдесят. Ми познайомилися з ним майже рік тому. Я тоді привела свого онука на заняття з боксу. Сергій працював там тренером. Я навіть здивувалася, бо решта викладачів у цьому залі були зовсім молодими. Але при цьому Сергій, незважаючи на вік, залишався у дуже добрій формі.

Через пару тренувань ми з ним уже віталися та обмінювалися якимись загальними фразами. Потім уже почали періодично про щось недовго балакати. І через три тижні він раптом запропонував мені якось посидіти, випити по чашці кави. Я здивувалась, але погодилася.

– А ви заміжня? – запитав Сергій, коли ми сиділи в кафе.

– Вдова ось уже років як десять, – відповіла я. – А ви одружені?

– Та теж уже років вісім як розлучився, – сказав він.

Після смерті чоловіка я майже не мала стосунків з іншими чоловіками. Думала, що я вже надто стара для всього цього. Незручно було перед своїми дорослими дітьми бігати на побачення. Та ще тоді народилася моя старша внучка, треба було допомагати з нею.

А тут раптом гарний та цікавий чоловік виявляє до мене інтерес. Я не знала, що робити і розповіла про це доньці. На мій подив, вона мене підтримала. Сказала, що мені давно настав час почати з кимось зустрічатися, і якщо мені цей чоловік подобається, вона буде рада за мене.

Після цього я якось підбадьорилася і продовжила спілкування з Сергієм. І з кожною зустріччю він подобався мені дедалі більше.

Я зрозуміла, що в цьому віці мене цікавить не те, що було двадцять років тому. Тоді мені подобалася романтика, пригоди, якісь шалені вчинки. Хотілося, щоб обранець робив заради мене подвиги, ризикував. І, звичайно, був найкрасивішим, сміливішим і щоб інші дівчата мені заздрили.

А зараз я розуміла, що поряд із Сергієм мені тепло та комфортно, і це найприємніші почуття на світі.

Коли він відвозив мене додому після наших посиденьок, то вмикав підігрів, щоб я не мерзла, і ще спеціально возив із собою в машині теплий плед. Це було дуже мило. Якось помітив, що в мене вдома підтікає кран, наступного дня прийшов із інструментами і все полагодив.

Коли я поїхала до нього на дачу на вихідні, він відразу поцікавився про мої уподобання в їжі та напоях, і чи будуть мені потрібні якісь ліки. Можливо, молоді це зараз здається смішним, але доживіть до мого віку та зрозумієте, наскільки це важливо.

Загалом, я і не думала, що мені доведеться відчувати таке. З чоловіком ми прожили разом багато років, виростили двох чудових дітей. Не скажу, щоб усе було гладко, але жили не так уже й погано. Як усі, можна сказати.

І я не думала, що в такому віці ще раз зможу здобути своє щастя. І в наших із Сергієм стосунках мене все повністю влаштовувало. До певного моменту. Якось ми з Сергієм вечеряли, і раптом він сказав:

– Виходь за мене заміж.

Я першу секунду навіть подумала, що мені почулося.

– Навіщо? – запитала я у нього.

– Я тебе кохаю, – відповів Сергій. – Нам добре разом.

Я відповіла, що мені з ним також добре, але я не готова до нового шлюбу. Спробувала пояснити, що мене все влаштовує.

Я живу у своїй квартирі, одна, нікому не зобов’язана. Мені не треба готувати на двох, прати чиїсь одяг, начищати його черевики перед роботою та інше.

Ось навіщо нам зараз одружуватися? І так усе гаразд. Але Сергій на мене образився. Сказав, що давно ні до кого не відчував таких почуттів, а я його відкинула. І що я ставлюся до нього несерйозно. Що у нашому віці досить смішно.

Але при цьому він продовжує ображатись, а я не знаю, як з ним помиритися. Мені здається, у нашому віці можна просто насолоджуватися кожним днем ​​і не пов’язувати себе офіційними зобов’язаннями.

КІНЕЦЬ.