– В неділю на мене не розраховуй, у мене інші плани, – зателефонувала мені мама, щоб сказати, що на вихідних вона не зможе побути з моїми дітьми, хоча і обіцяла.

Мені довелося відмінити всі плани, до того ж, я стала хвилюватися за маму – чи не трапилося щось, адже я завжди могла розраховувати на неї.

Мама моя живе сама, вона давно вдова, зараз на пенсію уже вийшла, і вона дуже допомагає мені з дітьми – водить в школу і забирає, на гуртки з ними ходить, і на вихідних залишається, коли у мене відрядження чи які інші важливі справи.

Я вже злякалася, що мама захворіла, інакше, чого б вона так різко відмовилася мені допомогти. Але справа виявилася значно цікавішою – моя мама закохалася, більше того, вона вирішила ще й заміж виходити!

Я не розумію, як це наважитися йти під вінець, коли тобі за 60. Невже в цьому віці є кохання? Хіба не можна просто спілкуватись? Навіщо такі формальності?

У мене була чудова родина, мама з татом прожили більше ніж 20 років. Але потім, на жаль, його не стало. Ми з чоловіком тоді підтримували її як могли., навіть на певний час забрали її до себе, щоб вона не сумувала.

А коли вже у нас діти пішли, то ми сподівалися, що допомагаючи нам з ними, мама буде відчувати себе потрібною. Та й вона сама не раз казала, що внуки – це радість.

Мама мені допомагала по дому. Займалася готуванням, збиранням, пранням. Також забирала дітей зі школи, відводила інші на гуртки. Зрозуміло, що з допомогою мами особисто мені стало набагато легше. У мене з’явилося більше вільного часу для себе та роботи.

Я була впевнена, що мамі подобається таке життя, що вона щаслива. Тим більше, у неї з зятем нормальні стосунки, що взагалі досить рідкісне явище. Все було чудово, але раптом мама стала якось дивно себе поводити. Це вже пізніше я зрозуміла, що мама закохалася.

Цей чоловік, як і вона, самотній, і допомагає своїй доньці з онуками. Вони десь так і познайомилися – на дитячому майданчику. Спочатку вони таємно зустрічалися, а потім вирішили узаконити свої стосунки.

Мама мене переконує, що це їй близький по духу чоловік. Мені завжди був незрозумілий цей вислів, особливо коли ти вже в пенсійному віці.

І ось тепер мама заявила, що зібралася заміж. Я втратила дар мови. Яке заміжжя? Про що вона? А як же ми? Невже нас їй мало? Ми ж до неї з усією душею, і купували їй все, і на всі свята забирали до себе, щоб вона самотньою не почувалася.

А вона вирішила, що їй цього мало. Одним словом, в цьому питанні я маму аж ніяк не підтримала, бо переконана, що в 60 заміжжя – це зайве.

Мама образилася. Вона думала, що я її підтримаю. Хоча насправді це я мала б на неї образитися, адже я на неї розраховувала, а вона практично кидає мене напризволяще.

З нами мама перестала спілкуватися, а з тим чоловіком розписалася і привела його в свою квартиру. Усім знайомим і родичам вона розповідає, яка вона щаслива, нарешті. Наче біля нас вона була нещасна.

Мені так прикро, що словами не передати. Ми ж із чоловіком зайняті на роботі і мама про це чудово знає. Замість того, щоб допомогти нам, вона вирішила молодість згадати. Як ми будемо тепер справлятися з усім? Що це таке?

А якщо цей чоловік з нею лише заради квартири? Чим вона думала?

Це ж несерйозний вчинок з її сторони. А вона радіє з того, що нарешті стала щасливою. Може мені хто пояснить – що відбувається?

Джерело