Якось рано вранці Тамара розсердилася на свого чоловіка Семена та його родичів, які проживали в її квартирі.

Ті залишили безлад на кухні, з’їли всю їжу і не виявили жодної поваги до чужої власності.

Розчарована Тамара зажадала, щоб донька Семена та її хлопець негайно покинули квартиру.

Чоловік був стривожений таким поворотом і розгублено запитав:

-А куди вони підуть? -Вони живуть уже три місяці, ні копійки не вносячи до загального бюджету.

-Але молодим нікуди йти!

-Мені все одно.

Нехай винаймають житло.

Після подальших суперечок про фінанси та безробіття Семена Тамара пішла на роботу голодна і засмучена.

Вже 3 місяці вона харчувалася в офісній їдальні, бо все, що вона готувала вдома, поглиналося Семеном та його родичами, які нічого не робили вдома, і навіть посуд не мили.

Якось Тамара підслухала, як Семен розповідав дочці, що одружився з нею, чекаючи, що вона його утримуватиме.

Приголомшена і зраджена, Тамара пригрозила викликати поліцейських, якщо вони не покинуть її квартиру протягом кількох хвилин.

Коли вони таки відмовилися кудись йти, Тамара зателефонувала своєму братові, капітану поліції, який приїхав через півгодини і змусив усіх залишити квартиру.

Тамара нарешті видихнула з полегшенням, зрозумівши, що виплуталася з цієї складної ситуації.

КІНЕЦЬ.