Свекруха своє життя занапастила й зважаючи на все, намагається занапастити ще й моє. Вона сама живе з залежною та психічно нестабільною людиною, від якого користі, як від козла молока, а вирішувати її проблеми має мій чоловік.

Про свою свекруху я можу сказати, що вона жінка роботяща, акуратна, про свою сім’ю дбає. Але все це перекреслюється тим, що вона вже тридцять років терпить поганого чоловіка.

Батько чоловіка дуже залежний, може три місяці нормально ходити на роботу, а потім раптово зірватися і на місяць ступити у нетверезу прірву. Звичайно, його звільняють, тому що кому потрібний такий працівник.

Тому всю сім’ю завжди тягла саме свекруха, вона працює на одному місці, на мою думку, все життя. В неї подяк з роботи ціла купа, і дечого в кар’єрі досягла.

Якби вона викинула зі свого життя це марне сміття у вигляді свого чоловіка, то їй із сином було б жити набагато легше. Принаймні ніхто б не тягав із її гаманця гроші, не розносив квартиру і на неї руку не підіймав.

Але чоловік розповідає, що вони, скільки він пам’ятає, завжди жили так. Мама працює завжди, а тато іноді. Потім “необережний ковток” чогось міцненького і починається – буянить, краде в матері гроші, вилітає з роботи, шукає нову і знову на якийсь час у сім’ї настають мирні дні.

Хоча мирними їх можна назвати з великою натяжкою, бо батько у чоловіка ще той психічно неврівноважений. Він може вчинити скандал на рівному місці, причепитися до того, що йому дали не ту ложку, а потім почати кричати, стукати кулаком по столу і жбурлятися посудом.

Коли я вперше це побачила, у мене слів не було. Я припустити не могла, що дорослий чоловік може так поводитися. Це було схоже на істерику маленької дитини, тільки діти так не матюкаються зазвичай.

Я після такого почала уважніше придивлятися до чоловіка, а чи не майне в ньому щось батьківське, але він мене радує, на свого батька не схожий ні краплі, якщо брати характер.

Але зараз мій головний біль – це свекруха. Раніше, коли чоловік був один, він жив з батьками та приводив батька до тями принаймні не давав йому розгулятися. А тепер свекруха залишилася з ним одна.

Сама вона не справляється та отримавши пару разів по обличчю або під час інших неадекватних дій чоловіка дзвонить синові, волаючи, що все погано.

Той кидає все і поспішає рятувати маму, закликати батька до порядку та взагалі вирішувати проблему. Таке відбувається щотижня.

Це навіть мене вже втомило, якщо щиро. Я зі свекрухою вирішила серйозно поговорити. Навіщо їй такий тягар на шиї, адже вона від чоловіка не залежить.

Квартира належить свекрусі, вона має роботу, ми з чоловіком підтримаємо, якщо треба буде. Чому вона від свого чоловіка не втече?

– Я не можу піти, він без мене пропаде, – зітхає свекруха.

Ось за що б я точно не переймалася, так це за те, що буде з людиною, яка не працює нормально, постійно знервована, руйнує квартиру та розпускає на жінок руки.

А їй ось його шкода. Тому моєму чоловікові доводиться регулярно їздити та рятувати становище, ніби в нас інших справ немає. Ми вже через це почали сваритися.

Свекруха своє життя під паркан спустила, мабуть, хоче, щоб у сина те саме було, бо жодна нормальна жінка не захоче це терпіти.

КІНЕЦЬ.