Непросто зізнаватися в цьому, але я дуже часто маю лише одні неприємності через свій непростий характер. Вся справа в тому, що мене виховувала так бабуся, яка прищепила мені сильне почуття жалю і доброти.

Я звикла ділитися усім, що у мене є. Спочатку це була моя власна молодша сестра Аліна, якій я віддавала на перше прохання будь-які свої речі, а на сьогоднішній день – моя подруга.

З цією дівчиною ми познайомилися зовсім нещодавно, але через те, що я змінила місце проживання, інших друзів у мене тут поки ще немає, спілкуватися ні з ким. Подруга Ольга часто скаржилася мені на своє життя, і мені ставало шкода її.

Її чоловік – має таку роботу, коли часто їздить у відрядження, і тому з двома дітьми їй доводиться справлятися самій, допомагає тільки мати, з якою у неї складні склалися відносини. Грошей, за її словами, їх сім’ї вистачає тільки на їжу і все, адже чоловік заробляє мало, а у неї – зовсім не складається з цим.

Також Ольга розповідала, що вже кілька років не купувала собі новий одяг і через бідність не користується косметикою, мовляв, не по карману зараз це їй.

Звісно, ж мене не залишили байдужою ці досить сумні розповіді, як для жінки дорослої. Хоч я і заробляю небагато, я, але завжди намагалася її чимось пригостити, передати солодощі або недорогі іграшки її дітям.

А коли вже з’явилася така можливість – я відразу стала віддавати Ользі свій одяг. Звісно, перед цим я в ньому деякий час ходила, але він був дуже гарно збережений. При цьому дуже багато речей були в дуже гарному стані, і їх можна було б продати, щоб отримати за них, хоч трохи грошей, які, звісно, мені й самій не помішали б.

Та я, по своїй наївності, вирішила зробити добру справу, і подарувати їх своїй новій знайомій, щоб вона мала в чому ходити, адже їй важче, чим мені. Але яке ж було моє здивування, коли я випадково в інтернеті натрапила на оголошення про продаж цих речей – моїх власних речей. До того ж виставлена була не одна якась річ, а все, що я Ользі давала.

Тепер й не знаю, як на те, що сталося реагувати. З одного боку, всі ці речі мною були подаровані безоплатно, і Ольга, щиро кажучи, могла ними розпоряджатися на свій розсуд сама, але ж з іншого боку – я могла б і сама їх продати! Для чого вона мені була?

Серед тих речей, які я віддала Ользі, багато брендового та недешевого одягу, за який можна було б виручити непогану суму грошей і купити продукти для своєї сім’ї. Але ж ні – я вирішила зробити добру справу. А тут отримала таке.

Коли я думала, що допомагаю людині, яка насправді дуже цього потребує, то розлучалася з усіма речами без жалю. А тепер, знаючи що вона їх просто перепродує, у мене навіть закрадаються думки про те, що мені говорили неправду, і насправді подруга нітрохи не бідніше мене.

Найгірше в цій ситуації те, що я навіть стала саму себе обмежувати в грошах, щоб «допомогти» їй, усім постійно з нею ділилася. Як взагалі у людини вистачило совісті брати у мене те, що їй не потрібно зовсім? Чи, можливо, їй соромно було сказати мені, що продає речі, щоб гроші мати якісь? Як правильно вчинити? Я вже сама не знаю, що думати. Чи, можливо, краще запитати її?

Джерело