В суботу приїхала моя старша сестра з Америки, яка давно з сім’єю вже там живе. Навезла батькам всякої всячини, одягу якогось модного, татові джинси. Мама наша накрила стіл, перед цим десь днів два готувала різну смакоту. Пританцьовувала біля зятя-американця, все найкраще пропонувала і подавала.

Потім Олена з чоловіком стали їздити по родичах, де їх все розпитували, ними захоплювалися і щедро пригощали. А як же інакше? Такі шановані родичі з-за кордону.

В нашій хаті цей тиждень було справжнє свято, батьки щасливі бавилися з американськими онуками, мама з ранку до вечора щось пекла, варила і тушила.

Коли Олена з чоловіком та дітьми збиралися додому, батько дістав великий конверт і вручив ніби непомітно Олені гроші. Вона спочатку нічого не зрозуміла, дістала у мене перед очима, а там долари лежать. Потім знітилася, швидко поклала назад, ніби й нічого не сталося, я вдала вдала вигляд, що не помітила нічого.

Та я така здивована була. Ну добре, батьки пенсію в гривнях отримують. А де ж долари взяли? Невже у мене за плечима когось просили поміняти. Я така засмучена була. Мама з татом в телефоні не розбираються, просять, щоб я есемески дивилася їм. А як долари були потрібні, то швидко зорієнтувалися і самі все знайшли.

Звісно, я розумію, що вони внукам щось дати хотіли. Та для чого це робити потрібно у мене за спиною? Скільки було грошей там я не знаю, та для Олени це точно копійки, вони там добре живуть і гарно заробляють, а батьки останні гроші віддали, напевно, які відкладали чимало часу. Хоча мені вони грошима не допомагають, лише дітям можуть дати якусь сотню на день народження чи великі свята.

Всі розпрощалися, натішилися. Олена з сім’єю поїхали від нас.

А вже того вечора мама згадала, що в неї тиск, просила мою мене подати чаю і зготувати відвар. Тато сказав, щоб я прополола бур’ян на городі, адже після дощу він дуже заріс, а він вже в літах, то маю це зробити я. А мені так сумно стало на душі.

Останніх років 10 я з чоловіком і своїми двома синами живу з батьками в одній хаті. Мама вже давно по господарству нічого особливо не робить, тато також. Вони з тих людей, що дуже шанують себе.

Як тільки батьки вийшли на пенсію, відразу стали себе шанувати, мама лишній раз на город не вийде, бо вдень сонце пече, а ввечері комарі. Ми з Русланом, чоловіком моїм, все робимо по господарству. Олена приїжджає зрідка, раз на декілька років, напевно, а цей раз взагалі чимало років не була.

Та коли сестра приїжджає, тоді батьки наче самі не свої, оживають, забувають, що їх щось турбує, літають навколо її сім’ї.

З кожним роком тепер добре розумію, що я зробила велику помилку, що залишилася з батьками. Чомусь завжди дорога та рідніша людина та, яка далеко, а та, яка близько, яка все робить і допомагає в усьому та ніколи чомусь не цінується.

Можливо варто залишити батьків, придбати окрему хату в селі і жити своїм життям? Але зараз грошей таких у нас немає, та й в цю хату і обійстя ми з чоловіком стільки грошей та праці вклали.

Та я переконана, що навіть, якщо ми з’їхали б і жили б окремо, то всеодно будемо в одному селі і батьки проситимуть, щоб ми допомагали їм в усьому, а ми не зможемо відмовити їм, адже вони люди похилого віку.

Дуже хочу почути пораду, що мені зараз робити, адже ні тато ні мама не цінують ні мене, ні мою сім’ю? А далі я жити так не хочу, вони люблять лише сестру, хоча вона нічого не робить для них і далеко живе, цим і виправдовується постійно. Але невже це правильно?

Джерело