Думаю, що незабаром чоловік збере речі у вузлик і потопає до улюбленої матусі, на яку він спускає майже всю зарплату. Я вже втомилася бути фондом утримання “перспективного, але невдачливого чоловіка” та його дорогоцінної мами.

За чотири роки заміжжя чоловік ніяк не може “знайти себе”. Все перебивається якимись халтурками, часинками та роботами за три копійки. Там і вимог майже жодних, але й зарплата з розряду “обійняти та плакати”.

Але навіть ці копійки чоловік не несе до сімейного бюджету. У нього є важливіші витрати – дорогоцінна Галина Ігорівна.

Свекруха давно на пенсії, хоча цілком молода та активна дама. Її невгамовну енергію б спрямувати у мирні цілі – ціни б жінці не було. Але вона витрачає її на голосіння, як усе дорого, моралі менs і нагадування, що син у неї золотий, мені дуже пощастило. Син-то, можливо, золотий, а ось чоловік він так собі.

Я два роки тому вийшла з декрету, бо вдома іноді просто не було їжі. Чоловік залишився сидіти з дочкою, а я почала заробляти гроші. Звичайно, на цьому ґрунті у нас виникали сварки, я вийшла заміж, а не одружилася, зрештою. Свекруха постійно вставляла свої п’ять копійок, що синочку просто не вистачає нахабства, він не пробивний, ось і поневіряється.

Пробивний не пробивний, а ніс від запропонованих друзями місць вернув так, ніби в нього нафтова вишка у власності. Він із вищою освітою якимось менеджером на телефон не піде. Проте вища освіта і гордість абсолютно не заважають йому працювати на чверть ставки за три тисячі на місяць. Разом з халтурками іноді виходить пʼять, а іноді й не виходить.

Мені ж доводиться переробляти, забути про лікарняні та відпустки, щоб отримувати побільше і тягти сім’ю. Я пропустила вже купу ранків дочки, свої та батьківські дні народження, тому що відпрошення у нас не заохочуються, а я дуже націлена отримати підвищення.

На роботі взагалі думають, що я одинока мати, тому жили рву. Чоловік не напружується. Чекає, коли зірки складуться сприятливим способом, щоб на нього впала ідеальна робота. А поки “ну якось проживемо”.

І за цих умов у нього вистачає зухвальства ще й майже всі свої заробітки віддавати мамі. Вона ж на пенсії їй так важко.

Банально, просиш його сходити в магазин за продуктами – а дай гроші. На запитання, куди він витратив свої, просто каже, мамі віддав. Їй комуналку треба платити, їсти щось, а пенсія маленька. Свекрусі, до речі, ще немає шістдесяти. Моя мама у свої шістдесят три ще цілком собі працює, хоча теж пенсіонерка.

Чоловік мамі, зважаючи на все, бідкався, що я його лаю за те, що він гроші всі мамі віддає. Вона мене соромити зателефонувала. Каже, що це не справа, синові забороняти матері допомагати. Адже вона одна, та ще й на пенсії. Хто їй допомагатиме, якщо не син. Проблеми, що вдома всі витрати йдуть за мій рахунок, її не турбують. “Ви сім’я, у вас все спільне”. Зручно міркувати, коли в мене і квартира, і зарплата, а її син “потенціал”. Щоб не сказати, що це загальне. Як би вона співала, якби все було навпаки?

Ще одна улюблена тема свекрухи – “ти чоловіка не підтримуєш, тому він не може нічого досягти”. Тобто того, що я стільки часу його утримую, це не підтримка? Мені ще, мабуть, треба з плакатами стояти і вивчити якийсь переможний танець. Чи як я його ще маю підтримувати?

Мене це все безпосередньо дістало. Грошей від чоловіка немає, але витрати на нього є – їсть він не все, на вечерю обов’язково має бути щось м’ясне або рибне, гарнір, салат, суп теж обов’язково на бульйоні, ковбаса тільки копчена. Загалом запити з його можливостями не б’ються зовсім. Одяг, взуття, гаджети все купується на мої гроші. на свої він поповнює телефон та спонсорує маму. Ну, раз на місяць може купити молоко та хліб додому.

Я втомилася. Розумію, що у сім’ї треба підтримувати один одного, у всіх бувають злети та падіння. Але це падіння триває чотири роки. Ось як за три місяці до весілля пішов із нормальної роботи, бо “там надто багато вимагали і начальник нелюд”, так і досі це падіння триває. Кінця та краю йому не видно.

Штурхати у бік щасливого майбутнього інертну тушку, яка думає насамперед про свою маму, а не про свою дочку, вже набридло. Тож я дала йому місяць на пошук нормальної роботи. Якщо знайде роботу, приноситиме нормальну зарплату, то думатимемо, як жити далі. Ні – збирає речі та дме з усіма своїми перспективами до мами. Нехай вона його годує, одягає та роздмухує потенціал. У мене є про кого піклуватися.

КІНЕЦЬ.