Мене зараз свекруха і рідня колишнього чоловіка полощуть щосили, кажуть, що я не даю бабусі бачитися з онуками, вимагаючи за це грошей.

Але чомусь мовчать щодо того, що батько цих дітей не платить на них аліменти та взагалі ніяк не бере участі в їхньому житті. А в нього нова сім’я, йому ніколи.

А свекруха, знаючи всю цю ситуацію, зображує із себе невинну вівцю, на кшталт, у мене грошей немає, допомогти нічим, а син мене не слухається.

Мене весь цей цирк вже дістав. Я одна тут кручуся, щоб підняти двох дітей, які зʼявилися у законному шлюбі, а їхній батько живе на своє задоволення, як і його мама.

Спочатку я хотіла зберегти нормальні стосунки зі свекрухою. Вона не винна в нашому розлученні, з онуками поводилася нормально, вони до неї звикли, тому я не бачила причин забороняти їм бачитися.

Щоправда, допомоги від свекрухи не було жодної. Якщо мені треба було кудись відлучитись або посидіти з дітьми на лікарняному, то я наймала няню.

У свекрухи завжди були справи та турботи, хоча вона на пенсії та більшу частину часу нічим не зайнята. Зрідка ходить до лікарні чи їздить до подружок.

Але за три роки вже кілька разів мав би збігтися її вільний час і моя потреба. Тільки щось так жодного разу не склалося.

Колишній за три роки жодного разу не приїхав до дітей, перші два місяці ще платив якісь аліменти, хоч і набагато нижчі за офіційні, а тепер не робить і цього.

Має нову дружину, нову дитину, своє життя, тому на колишніх дітей у нього грошей не вистачає. Принаймні мені він говорить так.
Свекруха грошима ніколи не допомагала, та й взагалі не допомагала. Приїде до онуків, коли їй хочеться, пограє чи погуляє з ними годинку, а потім додому. Максимум привезе йогурти, вона ж пенсіонерка, звідки в неї гроші.

– Я з сину казала, що недобре так робити, але він мене не слухає, – важко зітхала свекруха.

Сама вона щоразу скаржилася на маленьку пенсію та на ціни у магазинах. Дістала так, що я вже раділа, коли вона не привозила ці йогурти, хоч ниття її не слухати.

Але цього року мій терпець урвався. Я не знаю, як викрутитись, заткнути усі фінансові дірки, бо діти ростуть швидко, одяг хоч щомісяця купуй, а свекруха поїхала до санаторію.

Це так у неї грошей немає, щоби онукам щось купити? Ну-ну, у мене б так грошей не було б. Я їй це озвучила, коли вона приїхала, мовляв, добре ви відпочиваєте, шкода, на онуків вам начхати.

– Це мене син відправив, своїх грошей у мене немає, пенсія маленька, – знову завела свою стару пісню свекруха.

Тут я вже вибухнула. Навіть якби син усе сплатив, то могла б частину грошей і на онуків витратити хоч раз у житті, не збідніла б.

Я поставила свекруху перед фактом, що поки мені не надходитимуть нормальні аліменти, більше ноги її в моєму домі не буде.
– Та я тут до чого? Аліменти ж син має платити!

– Мені все одно, хто платитиме, але не буде грошей – онуків ви не побачите, – заявила я.

Ось з того моменту і почався всесвітній плач на тему моєї мерзотної поведінки. Тільки мені начхати.

Я дітей годую, вдягаю, лікую, щоб бабуся приходила і раділа онукам на все готове? А взяти участь не хоче? Тоді до побачення.

Взагалі треба потурбуватися про позбавлення колишнього чоловіка батьківських прав, тому що батьківством він не займається. Не хочу, щоб він потім ще насмілився від дітей чогось вимагати, бо він батько, він вирощував.

КІНЕЦЬ.