Я мама доньки, тому я тепер теща, а зазвичай в житті тещі зрідка бувають задоволені своїми зятями. Ось майже всі пенсіонерки з нашого будинку, коли сидять під під’їздом за розмовою, то тільки б обговорювали, які нехороші чоловіки трапилися їх донечкам.

А от я так добре розумію вже з прикладів самого життя, що звичайна молода сім’я відразу ідеальною не стає.

Справа в тому, що в мене непоганий зять, хороша він людина, поважна та добра. Від допомоги або поради моєї не відмовляється ніколи, корони на голові Валентин мій теж не носить. Так ми з ним відразу домовилися: якщо у нас виникне якесь непорозуміння – то ми спокійно обговорюємо проблеми між собою, не тримаємо в собі, але і не ображаємося одне на одного, якщо почуємо щось неприємне.

Моя рідна донька теж, до речі, має не дуже добрий характер, я знаю її з дитинства. А от з зятем мені набагато легше спілкуватися і домовитися. Живемо ми в одному місті: наші діти і їх матері. Ми з чоловіком, на жаль, розлученні вже давно, цілих 15 років я вже живу сама, так що до нашої сім’ї я його не відношу вже давно і це зрозуміло.

У всіх є своє окреме житло, діти теж наші живуть окремо, тому, здавалося б, проблем та непорозумінь ніяких бути не мало б. Проблема у нас саме в свасі моїй. Причому, цю проблему бачу лише я одна.

Сваха моя – жінка вільна, молодша за мене, але не працювала за своє життя жодного дня. Так це щира правда, тут я нічого не вигадую. Хоча мати зятя чимало разів намагалася влаштувати своє особисте життя.

З кимось вона розписувалася, з кимось так просто жила. Містечко у нас невеличке, все у всіх на виду, всі багато що знають. А зараз, коли наш вік підійшов до пенсії – моя сваха, так склалося, теж залишилася одна.

А пенсії їй не передбачається поки зовсім, хоча якісь там копійки вона отримує, та я не цікавилася цим. Як вона живе? Син, мій зять, годує матір свою.

Та він не якийсь там бізнесмен, простий собі працівник, все своєю працею йому дістається, заробляє він небагато. Він навіть і слова матері не сказав: потрібно, так потрібно! Майже половину заробітку їй віддає, Валентин дуже шкодує її, як не дивно.

Я намагаюся, як можу, допомагати молодій сім’ї, адже розумію, що й їм зараз важко. Гаразд – вони поки без дітей. Але молоді ж, одягнутися по-модному хочеться, машину хочуть іншу купити, адже стара ламається дуже, лише гроші на вітер.

Та хіба мало в наш час у молодої сім’ї витрат! Квартиру ось ремонтують, від бабусі зятеві моєму дісталася. Вона його і виховувала, поки мати життя собі влаштовувала.

Дочка моя про мовчить, не докоряє свого чоловіка, боїться, що знову змін нічних набере або таксувати ночами піде, буде втомлюватися дуже.

Ну що за така безсовісна у мене сваха. Пішла вже я сама до неї. Думала, по-жіночому поговоримо, по-людськи якось, можливо, совість її розбуджу. Може ще цілком сама собі заробляти на життя, не стара ж вона ще. Хоч на свої потреби копієчку б мала. Та й рідному синові легше буде її.

Куди там! Вона мене геть не слухала! А я всього лише запропонувала їй роботу: давно собі пригледіла для підробітку, думала гарну справу для родини зроблю. Сидіти потрібно при вході в маленькій організації, записуй в журнал, хто ключ взяв і прихід-відхід співробітників.

Так сваха моя сказала, що за копійки працювати не збирається, ці 3 тисячі гривень в її життя нічого не змінять, ще й образилася на мене.

Донька подзвонила після того, сперечалася зі мною, що я не в свої справи лізу. От як вирішити цю проблему, яку ніхто крім мене вирішувати не хоче? Ну хіба я не права? Хіба не вірно роблю?

Джерело