Василь Андрійович поспішав на останню маршрутку. Він отримав пенсію і вирішив поїхати до району на закупи. І раптом він почув якесь незрозуміле скиглення, чоловік подумав що то якесь цуценя. Однак підійшовши ближче чоловік побачив молоду дівчину, яка сиділа край дороги та ридала.

Василю Андрійовичу було вже 55, він був холостяком, не мав сім’ї, дітей, тож і немав досвіду спілкування з жінками, а тим більше з такими юними дівчатами. Чоловік присів біля дівчини та наважився запитати, що в неї трапилось чому вона так ридає? Порадив дівчині щоб вона йшла додому бо напевне батьки будуть хвилюватися.

Та дівчина відповіла, що в неї нема нікого і йти їй нікуди, ніхто за неї хвилюватися не буде. Василь Андрійович почувши це, одразу запропонував дівчині поїхати до нього в село та пообіцяв їй що не скривдить її.

Дівчина перестала ридати підняла голову, подивилася на чоловіка та погодилась. Таня була вона вихованкою дитячого будинку. Життя її за такий короткий період уже гірко проучило.

Так залишилася Таня у Василя Андрійовича і жити. Одного вечора коли вони пили чай з печеням, вона розповіла Василю Андрійовичу що її від держави все-таки дісталась квартира. На той час вона зустрічалася з одним хлопцем, він її переконав продати ту квартиру, щоб почати свій бізнес, а жити як він казав будуть у нього.

Та коли гроші від продажу квартири закінчились, він її просто вигнав. Залишилася Таня на вулиці одна без грошей. Чоловік намагався ставитись до Тані як до доньки але вона відштовхувала всі його батьківські наміри. Так вони жили як сусіди, місця всім вистачало.

Працювати Таня не хотіла, жила на утримання Василя Андрійовича і зовсім за це не переймалася. Через місяць такого проживання чоловік все-таки не витримав та дав зауваження дівчині, щоб вона хоча б у будинку прибирала і їсти готувала, продукти він ж додому приносить.

Чоловік уже й навіть не згадував про городи та домашніх тварин, які теж потребували догляду. Василь Андрійович вже був наміряний все-таки прогнати дармоїдку Таню, та помітив, що вона стала округлішою. Він і здогадався, що дівчина знаходиться при надії, тож куди її виганяти, совість чоловікові не дозволила.

Так Таня невдовзі і привела у світ немовля.

Опісля злягла на деякий час, тож дивитись за дитиною прийшлося Василю Андрійовичу. По селі вже й плітки пішли, що то його дитина, що він майже на старості літ дитині дитину зробив.

Та чоловік не звертав уваги, не мав часу. Коли Тані стало краще, вона не стала доглядати за дитиною а тільки й пантрувала якби з хати втекти і десь погуляти.

Навіть і не думала, що дитину треба похрестити і ім’я хороше дати. В голові у Тані були одні гульки. А чого б і ні, якщо мала такого “нянька” та ще й безоплатно.

Так одного вечора кудись пішовши дівчина так і не повернулась. Тож залишився Василь Андрійович сам з дитиною. Та не пожалів чоловік про те, що прийняв Таню, а вона так з ним вчинила.

Йому більше було шкода те бідолашне ні в чому не винне дитя, яке залишилося нічиїм. Дитину звісно відповідні служби забрали до спеціального закладу, але Василь Андрійович, дуже частенько навідувався туди і приносив маленькому Богданчику солодощі. Так сам чоловік хлопчика назвав.

Джерело