Мама чоловіка своєю удаваною турботою бісить мене до тремтіння в руках. Приходить у гості і одразу кидається прибирати гаючись, що так жити не можна. Коли її осідають, починає говорити: “Я ж просто хочу допомогти, чого ти злишся”. Не потрібна мені допомога, тисячу разів уже говорила.

Мені “пощастило” жити поблизу зі свекрухою. У гості вона до нас ходить як на роботу. Гаразд би просто прийшла, попила чай, побалакала і пішла, але ні. Вона мало не з порога починає голосити, що як ми взагалі в такому бардаку живемо, кидається “допомагати”. Мені її допомога не потрібна, вдома все нормально.

Ми з чоловіком працюємо, тому щоденне намивання всіх поверхонь до дзеркального блиску не входить у сферу наших інтересів. Посуд миємо щодня, перемо по необхідності, а раз на тиждень проводимо повне прибирання з витиранням пилу, миттям підлог та сантехніки.

Вдома нормально можна ходити босоніж, до ніг нічого не липне. Всі речі лежать на своїх місцях, єдине, що можна назвати з великою натяжкою бардаком, це речі, які перуться протягом тижня, а потім терпляче чекають на вихідні, щоб їх попрасували і прибрали в шафу. Все. Ну, ще нам з чоловіком іноді ліньки мити посуд відразу після їжі. Такі ми погані люди.

Але свекруха, мабуть, вважає, що ми живемо у хліві. Як по-іншому пояснити її вигуки та судомні хапання за ганчірку, я не знаю. Улюблена розвага – прийти серед тижня, жахнутися та кинутися пилососити, щось натирати, перекладати, хапатися за праску.

Спочатку мене це бавило, я з жартами відбирала у неї інвентар і сідала пити чай. Думала, що минеться з часом. Вже рік не може пройти. Завжди її візити відбуваються за одним сценарієм. Це дуже дратує, я вже навіть не приховую, що мені не подобається. Говорила їй сто разів, що ми самі впораємося, вдома чисто – не чує.

Останнім часом почала вже зриватися, досить грубо осаджуючи та остуджуючи її трудовий інтерес. Тепер у нас нова розвага – сльозливі образи на невдячних дітей. Вона ж хоче зробити нам добре, допомогти щосили, а ми так несправедливо на неї лаємося.

Лаюся в основному я, але останнім часом і чоловік підключився. Його теж дістало, що після роботи він не може відпочити в тиші, бо мама тягне пилосос і терміново хоче прибирати.

Він теж почав пояснювати мамі, що якщо вона прийшла в гості, то й нехай гостює – чай п’є, цукерки їсть, про погоду розмовляє, а не вмикає режим Попелюшки.

Мені після цього було заявлено, що я проти неї сина налаштовую. Хоча якби я налаштовувала, то давно вже налаштувала б так, що ми квартиру змінили, поїхавши подалі від такої дбайливої ​​мами. Але чоловік поки що не хоче переїжджати. Свекруха живе одна, вона часто ходить їй допомагати.

Я пару разів теж ходила, думала чимось допомогти, може, фіранки весною зняти на прання, щоб вона у свої роки по табуретках не скакала, але свекруха мене відбрила, заявивши, що в цьому будинку вона господиня і з господарськими справами впорається сама . Син допомагає їй тільки в тому, що вона сама зробити не може. А я, мабуть, у своїй хаті не господиня.

Така турбота свекрухи про чистоту нашої квартири особливо безглуздо виглядає на тлі того, що коли реально потрібна була її допомога, вона не прийшла, була зайнята. Ми коли тільки в квартиру в’їхали, робили ремонт, потім квартиру треба було відмивати, сміття виносити.

Тоді потрібна була будь-яка допомога. Моя мама з сестрою приїхала, сестра чоловіка теж із чоловіком прибули, а свекруха відмовилася і не прийшла. Хоча тоді роботи вистачило всім.

Зате чистою квартирою з пилососом бігати – вона тут як тут. Але я з якогось боку зараз навіть знаходжу плюси у цій ситуації. Зараз вона свого сина дістане остаточно своїми прибиральними нападами, і він сам запропонує квартиру поміняти, мені навіть робити нічого не доведеться.

КІНЕЦЬ.