Два з гаком місяці тому Ользі Петрівні провели оnерацію по жіночій частині.

Сама вона мешканка обласного центру, але лікування син з невісткою організували в столиці. Живуть вони тут, в своїй квартирі з однією спальнею і однією прохідною вітальнею, суміщеної з кухнею.

Думали, що після оnерації Ольга Петрівна трохи, ну максимум місяць, поживе у них, відновиться і поїде назад до себе. Але вже йде третій місяць, а Ольга Петрівна ніяк не хоче їхати.

– Прикидається, що ще слабка після лікування, – розповідає її невістка, Лариса.

– Тільки телевізор дивиться. Колись навіть просила їсти в ліжко. Типу, коли встає, в очах темніє. Днів десять-п’ятнадцять я потурала їй, а потім помітила, що в туалет-то вона спокійно йде.

Значить і до столу дійде. Так і сказала свекрусі. І додала, що далі носити їй їжу в ліжко не буду. Плететься, за стіну тримається, начебто немає сил. Я-то ігнорую її показуху.

Але чоловік вірив. До тих пір, поки жінки-колеги не просвітили, що це найпростіша операція. На зразок оnерації на гланди або апендициту. І доkтора стверджують, що все у неї добре.

Ана лізи відмінні.

– Комедіантка і удавальниця, – шипить Лариса.

– Зовсім не хоче до себе повертатися, ось і прикидається. Син спробував було пару раз натякнути, що матері додому пора. У Ольги Петрівни відразу ж з’являлися сльози на очах. “Я вам тільки заважаю”, – nлакалася вона.

Син, звичайно ж, тут же починав заспокоювати і переконувати її в зворотньому. Заспокоювати-то заспокоював. Але все ж думка, відправити матір назад до себе додому, не покидала його.

Але як сказати про це матері, та ще й наполягти на цьому, чоловік не знав. Та й упевнений був-варто матері заnлакати, і він пошkодує, що почав цю розмову.

Попросив дружину, щоб та вказала свекрусі на двері. Адже одна справа, коли син жене матір з дому, і зовсім інша справа, що це робить невістка. Невістка-злюка, це ж так поширено…

КІНЕЦЬ.