Так склалася доля, що народився я свого часу у дуже бідній родині. Ростили мене лише мама та бабуся моя. Тата ніколи не було в моєму житті. Вірніше він є, але у нього вже давно інша сім’я та діти там, я йому зовсім не цікавий.

В пошуках кращого життя ми не раз змінювали місто проживання і житло. Але, загалом, життя з кожним роком ставало лише гірше. Влаштуватися на новому місці кожен раз було все складніше. У зв’язку з цим вже з 16 років я вже сам підробляв собі на їжу і інші улюблені ласощі. У школі вчився погано через це, адже часто не ходив на уроки, коли шукав собі хоч якийсь підробіток.

Та коли я закінчив навчання в 9 класі, рідна сестра моєї бабусі забрала мене до себе. Бабуся Одарка (так її звали) жила з дідом. Дітей власних у них не було ніколи, але була велика і досить таки простора двокімнатна квартира в центрі столиці.

До себе вони мене забрали на правах свого сина, та й турбувалися вони про мене, як про свою рідну дитину, за що я їм дуже вдячний і до сьогоднішнього дня.

Бабуся Одарка зі своїм чоловіком купили мені дуже хороший одяг, допомогли здати документи до навчального закладу. Я був худенький трішки тоді, адже їсти на той час вдома нам не було що, особливо, тому моя бабуся Одарка стала смачно мене годувати, а потім записала в спортивну секцію, адже я мріяв про це.

Але головне, що хотілося б сказати, вони написали заповіт на свою квартиру, вказавши мене своїм спадкоємцем, так як більше у них близьких родичів не було.

Бабуся з дідусем дали мені все необхідне для доброго життя. А мене просили лише одне – гарно навчатися, адже матиму перспективне майбутнє. Мені потрібно було добре підтягти навчання та вступити навчатися до інституту, щоб після цього знайти собі хорошу роботу. В цілому, відкривалися у мене гарні перспективи.

Щоб не упустити свій такий вдалий шанс і скористатися ним в житті, я старався з усіх сил і досягав все нових вершин у своїх стараннях.

Але в якийсь момент життя, доля моя, несподівано навіть для мене, зробила свій поворот. Зі мною в групі вчиться одна дівчина. Спочатку ми з нею просто дружили, а потім стали зустрічатися.

Я щиро її покохав Наталю. Вона відповідає мені щирою взаємністю теж, у нас багато спільного, навіть мрії. Вечори ми проводимо разом, хоча це не заважає мені як і раніше відвідувати спортивну секцію і вчитися, але моя нова сім’я категорично проти стосунків з Наталкою, як не дивно.

Бабуся почала розмову про те, що мені потрібно думати про навчання та своє майбутнє, в першу чергу, а не про якусь Наталку свою. Але вона дуже особлива людина для мене, я не можу про неї не думати, вона добра людина і до неї я маю щирі почуття.

Наталя зробила моє життя світлішим і яскравішим, я відчув, що я не сам. Вона добра людина та й зовсім не корислива. У магазині платить за себе сама, від маленьких моїх подаруночків майже завжди відмовляється, каже, що мені й так важко, тому нічого не потрібно.

Мені доводиться її вмовляти, щоб вона взяла шоколадку або куплене мною морозиво, інакше ображуся за це. Лише тоді вона погоджується, але лише на дрібнички.

А декілька днів тому бабуся Одарка сказала, що Наталя моя зустрічається зі мною лише заради квартири, вона бачить, що ця дівчина корислива людина. Ці слова мене дуже засмутили і розчарували.

На зустрічі з Наталкою я запитав у неї, чи готова вона жити зі мною в гуртожитку, адже в мене за душею нічого немає. На це вона відразу розсміялася і відповіла, що їй потрібен тільки я, а на квартиру вона зовсім не претендує, в гуртожитку теж люди живуть, і щасливо живуть собі.

“Гуртожиток – так гуртожиток! Головне – разом!” – сказала тоді Наталя мені важливі слова, які я ніколи не забуду.

Вчора ввечері мені бабуся Одарка повідомила, що далі так тривати не може, і я повинен зробити серйозний вибір – або я живу з ними в їх квартирі, а заповіт зберігається, але залишаю свою Наталку, або я зустрічаюся з нею далі, але йду з квартири бабусі з дідусем, а заповіт в такому випадку анулюється.

Довго думати мені не потрібно було, в цілому я вже зробив вибір, не можу залишити Наталю, адже щиро кохаю її, але ось проблема – мені нікуди йти. Наталя живе в гуртожитку у сестри. Місця там немає. І грошей для оренди житла немає, оскільки я сам навчаюся на денному відділенні, а сам не заробляю, бо все теж оплачує бабуся з дідусем. Як тут правильно вчинити?

Джерело