Мій колишній чоловік вирішив, що може прибігти до мене після невдалої реконструкції стосунків із колишньою дружиною, а я його прийму назад, адже в мене нікого немає.

Прорахувався. Коли він пішов від мене це стало надто важким ударом для мене, для мого сина, ми два роки приходили до тями й налагоджували життя. Якби я була одна, можливо, ще щось і спробувала б повернути, але синові тріпати нерви я не дозволю.

У мене не складається особисте життя. Вперше я вийшла заміж, здавалося, що це раз і на все життя, але у чоловіка були інші плани.

Через чотири роки після появи дитини мені було сказано, що я дістала, зі мною нудно, а він вільний вовк, якому тісно в сімейному загоні.

Перший чоловік пішов і відразу ж забув, що, крім мене, у нього ще й син є. Ні аліментів, ні зустрічей, навіть дзвінків не було. А син був дуже прив’язаний до батька, хоч я і не розуміла, з чого б це.

Його тато приділяв йому мало часу, хоча син завжди до нього тягнувся, а вже після оголошення про розлучення чоловік взагалі ходив повз сина, ніби він порожнє місце.

Сину було важко пережити розлучення, він плакав, питав, коли прийде тато, просив йому зателефонувати, але чоловік зник з усіх радарів, навіть номер змінив. Тож синові довелося сказати правду, що тато нас покинув і пішов.

Мама вважала, що я вчинила надто жорстоко, могла сказати, що тато у відрядженні, але я не хотіла брехати дитині. Навіщо давати йому хибну надію?

Чотири роки ми з ним жили вдвох, були дрібні проблеми, але я все одно була задоволена своїм життям. Син дорослішав, ставав відповідальнішим, з ним було вже не так складно.

А потім я зустріла чоловіка, який пізніше став моїм другим чоловіком. Ми разом працювали, він якось швидко зміг влитися до нашої родини.

Як прийшов до нас працювати, так став виявляти до мене знаки уваги, навіть те, що в мене є син, його не збентежило. І із сином він знайшов швидко спільні теми.

Ми прийняли його до своєї сім’ї. Я знала, що він у розлученні, дітей немає, з колишньою підтримує суто формальні ввічливі стосунки, бо іноді бувають один одному корисні по роботі.

Я не ревнива людина, та й чоловік спочатку не давав приводів для ревнощів. У нас була нормальна родина, де і мені було комфортно, і синові.

Татом він мого чоловіка не називав, але ставився до нього дуже добре. Вони мали свої захоплення, які мені не надто цікаві, вони й в походи ходили, і на футбол, і в гараж.

Три роки у нас все було нормально, а потім чоловік просто прийшов і сказав, що ми розлучаємося. Він поспілкувався з колишньою, раптово вони опинилися в одному ліжку і спалахнула пристрасть, тому він пішов назад до першої дружини.

Для сина це був черговий удар. Я теж переживала розлучення, але по сину це вдарило болючіше, адже він ще в такому віці. Найбільше я боялася, що він замкнеться у собі.

Дякувати Богу, цього не сталося, ми пережили й цю зраду. А я зареклася, що більше жодних мужиків. Мабуть, вибирати я їх не вмію, вічно вляпуюсь у щось.

Два роки ми знову прожили із сином самі. Він швидше відійшов від зради мого чоловіка, просто сказав, що тепер його довіру заслужити буде складніше.

Коли за два роки мені зателефонував другий колишній чоловік і почав говорити, що нам треба зустрітися і все обговорити, я спочатку навіть злякалася.

Про що нам говорити? Він знайшов своє щастя з першою дружиною, я залишилася із сином. Усе обговорили під час розлучення. Але колишній не відставав.

Навіть зустрів біля роботи та намагався пояснити, що тоді він був не при собі, він дуже шкодує про свій вчинок і хоче все виправити, адже тільки з нами він відчув, що таке сім’я.

Приємно, але це вже не важливо. Я не збираюся прощати його і приводити назад у свій будинок. Та й син мені цього не дозволить, бо вже пережив дві зради від чоловіків, які мали бути його прикладом, підтримкою та опорою.

Тому, дякую за приємні слова, але ні, я не хочу нових стосунків зі старим чоловіком. Я взагалі не розумію, як можна довіряти чоловікам.

КІНЕЦЬ.