Через тридцять років спільного і щасливого життя Ольга мене покинула, перед тим наговоривши різних небилиць. Я був в подиві від її мислення.

Син і дочка на моєму боці, але мені від цього не легше. В будинку, який ми разом облагороджували я живу один. Але здаватися я не збираюся. Дай Бог, одного дня моя Ольга постане на нашому порозі. Я пробачу її і ми знову заживемо в мирі і злагоді

Ми з Ольгою познайомилися в дитячому літньому таборі. Нам обом тоді було по п’ятнадцять років. Перше кохання зазвичай має коротке завершення, але ми прожили разом майже тридцять років. У нас двоє дорослих дітей, але наші стосунки раптово припинилися. Моя Ольга знайшла іншого і мене покинула.

Серед друзів і сім’ї нас завжди ставили в приклад як ідеальну сім’ю. Я не заперечую, що були певні кризи, але ми завжди якось з цього виплутувались. Можливо, ще й через дітей, які у нас народилися порівняно рано і які вже дорослі. Син нещодавно одружився, а дочка навчається в університеті за кордоном, де хоче залишитися працювати після закінчення навчання.

Ми з дружиною нарешті стали вільними людьми. Діти вже виросли і не потребували нас, а ми ще не були такими літніми і могли більше проводити разом вільного часу і присвятити себе одне одному. Принаймні я так собі це уявляв.

Але в підсумку все виявилося інакше. Дружина познайомилася на роботі з чоловіком, пізніше я дізнався, що це був досить заможний вдівець, в якого вона сильно закохалася. Як я розумію, деякий час Оля тримала стосунки в таємниці, але потім прийшла до мене і сказала, що більше не щаслива вдома і їй потрібно йти далі та жити іншим, щасливим  життям, і вже без мене.

Я не міг у це повірити, я думав, що нам добре разом. Ми не сварилися, а жили дуже гарно, у нас були спільні інтереси і робота, яка пристойно годувала і дозволяла побалувати себе.

Я знаю, що відреагував не найкращим чином. Я плакав, щось вигукував, не знаю чому, але я не міг зрозуміти, що сталося. Але Оля лише холодно посміхнулася і сказала:

– Я була впевнена, що ти справжній чоловік, а ти просто ганчірка, яка не може змиритися з вибором дружини.

Після Оля зібрала речі й пішла.

– Ти маєш радіти, що я нічого від тебе не вимагаю.

Залишилася квартира, яку ми разом ремонтували, дача, автівка і діра десь глибоко в моєму сердечку, яка, мабуть, ніколи не затягнеться.

Діти не зрозуміли цього її кроку. Донька зовсім перестала з нею спілкуватися, син намагався дізнатися, що сталося, але вона сказала, що він сам розбереться, коли стане старшим. Але і дочка і син більше на моєму боці. Я радий, що хоч тут я маю підтримку.

Минув майже рік, а я все чекаю, коли відчиняться двері і Оля постане на нашому порозі. Я мрію, щоб вона повернулася. Я б пробачив її і ми б знову зажили мирно та щасливо.

Друзі кажуть мені, що я повинен знайти іншу і забути про Олю, що це прочитана книга на якій не варто зациклюватися і час все виправить. Але я знаю, що для мене вона єдина жінка в світі, яку я одного дня покохав раз і на завжди. Я хочу і мрію знову жити з цією жінкою під одним дахом.

Чому Оля так зі мною вчинила?

Невже те, що я все життя для неї робив – щось погане?

Джерело