Мій брат і так не подарунок, а коли вип’є хоч ковток міцного, його починає відверто нести. Батьки вже звикли, я змирилася, а ось мій чоловік відмовився терпіти.

Після чергової витівки брата, яка, до речі, відбулася на моєму весіллі, чоловік мені сказав, що я можу на нього ображатися, але більше він з моєю сім’єю не спілкуватиметься. І мені його нема в чому звинувачувати, я його підтримую.

Вперше чоловік мого брата побачив під час знайомства з моїми батьками. Чоловік і мене не зануда, сам може і пожартувати й випити, але чудово бачить межі, які переходити не варто.

У брата такої межі не має. Він вже стільки разів отримував по обличчю за свою поведінку, але життя дурня не вчить нічого, тому він продовжує шукати собі проблеми.

При знайомстві він одразу взяв панібратський тон, що чоловік стерпів, хоча було видно, що йому дещо некомфортне таке спілкування.

Усі ці жарти брата на межі пристойності, якісь тупі дитячі підколи. Вже і я, і батьки брата смикали, але марно.

Потім він хильнув кілька чарок і став відверто хамити, нариваючись на бійку. Чоловік тоді не став піддаватися провокаціям, тож нічого страшного не сталося.

Батьки за брата перепрошували, звичайно, але чоловік був на межі того, щоб викреслити його зі списку гостей на весілля. Якось вдалося цей конфлікт врегулювати.

За брата поручилися батьки, пообіцявши, що не дадуть йому напитися і робити дурниці, тому ми можемо бути спокійними, весілля він нам не зіпсує.

На самому весіллі все пішло не так. Вже на момент реєстрації брат був у підпитому стані. Але батьки тоді ще якось його стримували, хоч я й просила просто відправити його додому.

А на самому святкуванні брат став чіплятися до гостей, провокувати конфлікти, у результаті мало не побився з моїм чоловіком, який намагався його якось вгамувати.

Брат перший поліз на чоловіка з кулаками, чоловік тільки боронився. Батьки прийшли до тями та полізли захищати синочка, коли чоловік вже розбив йому ніс. Винуватим звичайно, зробили мого чоловіка.

Весілля не було зірвано, але вся ця метушня непогано так зіпсувала настрій. Чоловік мені сказав, що ні з моїми батьками, ні, тим більше з братом він спілкуватися не хоче.

Я розумію чоловіка. Я просила батьків стежити за братом, якого вони вічно прикривали, чоловік просив їх вгамувати сина, але вони проігнорували, а як брат отримав по заслузі, то тут же активізувалися.

Та й мені самій ні з братом, ні з батьками не хотілося спілкуватися. Але це таки мама і тато, з ними я хоч і не відразу, але відновила стосунки.

З братом не спілкуюсь досі, чоловік ігнорує мою сім’ю повністю, на що вони ще примудряються ображатись. Як це так, адже вже аж п’ять років минуло, а він усе ніяк не відпустить ситуацію.

Чоловік не ображається, він просто не хоче спілкуватися з неприємними йому людьми. До речі, ні брат, ні батьки перед моїм чоловіком не просили вибачення. Переді мною теж, але я вже звикла, а ось чоловік таке спускати не став.

Ось так і живемо, наче і родичі, а на свята всі окремо. Іноді від цього сумно і водночас я розумію, що так краще, щоби не провокувати нові конфлікти.

КІНЕЦЬ.