Ми з чоловіком живемо в орендованій квартирі. Я думала, що це тому, що ні в мене, ні в нього немає свого житла, а виявилося, що в чоловіка житло є. Тільки в ньому жити не вийде, бо ту квартиру його мати здає.

Коли ми розписалися, мати чоловіка кликала нас жити до себе. Ще розпиналася, що от, пустила б нас у другу квартиру, але ж вона ремонт затіяла, гроші потрібні, а на її зарплату не розгуляєшся. Хоча жодної потреби в якомусь дорогому масштабному ремонті я й не бачила.

З її слів я зробила висновок, що друга квартира теж належить свекрусі, вона її здає, щоб накопичити на ремонт. Загалом жодних питань, зі своєю житлоплощею кожен робить те, що хоче.

Від пропозиції жити у свекрухи ми відмовилися, бо хотілося усамітнення, та й стосунки не хотілося псувати, а проживання під одним дахом дуже швидко загострює стосунки.

Те, що свекруха здає квартиру, а не запропонувала її нам, я сприйняла спокійно. Вона й не повинна, це її власність, а ми самі можемо заробити.

Винайняли квартиру, жили там, тільки на свою все ніяк не могли почати збирати. Чоловік якось не дуже цього прагнув.

Він казав, що поки що можна покайфувати, перш ніж залазити в кабалу іпотеки. Ось він на морі був лише у дитинстві, він хотів на море.

Ми стали збирати на гарну відпустку на море, потім з’їздили та залишилися дуже задоволені. Відпочили дуже добре, я думала, що ось зараз із новими силами й почнемо накопичувати на іпотеку, але чоловік сказав, що потрібна машина.

– Давай спершу візьмемо машину, розплатимося, а потім вже за квартиру. Бо вліземо в іпотеку, машину не скоро купити зможемо.

Поміркувала я та погодилася, давай купимо машину. Ми вже купили машину, платили кредит за неї, а свекруха все збирала на ремонт. Три роки вже минуло з моменту весілля.

За пів року ми закриємо кредит на машину, а у свекрухи все ніяк не йде з ремонтом. Проте вона відпочивала у Туреччині, явно не на свою зарплату.

Я чоловікові сказала, що ми зараз закриваємо кредит, потім одразу починаємо відкладати на іпотеку. Час іде, треба вже про дітей замислюватися, а в нас поки що з житлом нічого не вирішено.

Чоловік відмахнувся, мовляв, ще дожити треба. Мене це розлютило, бо це не жарти вже. Квартира потрібна, діти потрібні, це досить серйозно.

Слово за слово почали лаятися, пригадуючи навіть якісь незначні епізоди. І якось у запалі сварки так розмова вивернулася, що чоловік мені заявив, що в нього квартира є, це я злидня.

Я думала, він про те, що йому у спадок мамині квартири дістануться, але якщо так дивитись і в мене колись буде квартира, що я йому й сказала.

Але чоловік заявив, що має вже квартиру. І це мене дуже зацікавило. Чоловік вже зрозумів, що бовкнув зайвого, але викрутитись йому вже не вдалось.

Квартира, яку здає свекруха, належала батькові чоловіка, з яким свекруха була розлучена. Батька вже немає в живих, він залишив квартиру єдиному сину.

Це сталося, поки чоловік ще у школі навчався. Окрема квартира чоловікові тоді була не потрібна, тому свекруха її почала здавати, чим і займається досі.

Кілька разів чоловік намагався повернути собі власність, але мама починала лити сльози, що їй своєї зарплати на життя не вистачить, от чоловік й відступав.

– Не хочу з мамою сваритися, – сказав чоловік, коли я спитала його, коли він це збирається припиняти.

Тепер у чоловіка два варіанти. Або він свариться зі мною, або зі свекрухою. Вона, звісно, ​​круто влаштувалася. Зараз їй зарплати не вистачає, потім пенсії не вистачатиме, а ми живемо по чужих кутках, копійки на іпотеку відкласти не можемо.

Побачимо, що чоловік скаже. Він ніби зібрався з мамою поговорити, але я навіть не знаю, що з цієї розмови вийде? Можливо розлучення.

КІНЕЦЬ.