– Кума там два роки, і нічого, гроші висилає, розлучатися не збирається! – Та хіба ж це гарний приклад?

Вперлася моя дочка, що хоче їхати на заробітки в Італію до своєї куми. Я розумію, зараз в Україні не легко живеться. Але діти мають дах над головою, двоє дітей. Ну чого на ту чужину пертися?

Яка-не-яка, а робота є і у дочки і у зятя.

Я не раз чула історії, де такі гарні молоді сім’ї, через ті заробітки розлучаються.

Що казати, тут навіть далеко йти не потрібно. Моя рідна сестра таке в тій Італії начудила, що досі соромно людям в очі дивитися, хоч минуло з того часу вже більше десяти років.

Поїхала Ольга в Італію, бо чоловік, на її думку мало заробляв, хоча Ігор на той час на двох роботах працював. Хотіла Оля щоб все і відразу. Хату вони звели, а ось все облаштувати і закінчити, гроші потрібні такі самі, що й будинок звести.

Ось вона й залишила дітей на нашу маму, чоловік за гроші, які вона висилала, потроху все закінчував. І все б добре, але Ольга навіть коли в хаті все було закінчено, повертатися не хотіла.

То їй ще на вікна пластикові потрібно заробити, то на новий дах, то ще на щось.

Всі ми чекали, просили, бо вже й діти повиростали, а сестра туди-назад моталася.

Та якось ці візити були все рідшими та рідшими. А одного дня до нас дійшли чутки, що Ольга там вже з якимось сеньйором живе.

Вона, правда, нам ні в чому не признавалася. Та коли старша її дочка, моя племінниця, заміж виходила, то приїхала Ольга з тої Італії і не сама, а зі своїм Альберто. Все село нас довго обговорювало. З чоловіком вони не розлучені були, а таку публику вона влаштувала, на сміх людський.

Ледь ми цей сором в селі пережили. Ось я й хвилююсь за дочку, бо хочу для неї гарного життя.

Як мені переконати дочку, що не варта та розлука тих грошей? Та й дітей шкода, вони ще школярі. Бабуся, звичайно добре, але їм мама потрібна.

Є тут такі жіночки, які поїхали на ті заробітки і зберегли сім’ю? Може то я даремно панікую! Чомусь серце мені підказує, що закінчиться це все не дуже добре.

Джерело