Ранок починається далеко не з кави, мене розбудив дзвінок стільникового телефону, й на екрані висвітилася мама. Чорт забирай, чого я найбільше боялася, так це того, що вона про все дізнається!

Я завжди боялася мами, тому що вона у мене від народження владна жінка і виховувала мене в їжакових рукавицях. Попри те, що ми жили бідно, вона виховувала в мені принципи найвищого стандарту.

У дитинстві мені завжди все заборонялося, прості витівки, які були доступні моїм одноліткам, у моїй родині вважалися зневажливими та дурними, тому я сиділа вдома, та читала книги, тоді як мої однокласниці розважалися.

Найважчий період у моєму житті був у підлітковому віці. У той час, коли мої подруги закохувалися, ходили на дискотеки, і віддавалися сміливим мріям про хлопчаків, я тільки із заздрістю спостерігала, як повз мене протікає моє життя.

Не скажу, що я була якоюсь потворою, навпаки, на мене заглядалися хлопчики, але всі спроби зі мною познайомиться, розбивалися вщент об холодний фейс- контроль моєї мами.

Я ненавиділа її за те, що вона лізла в моє особисте життя! Часом мені хотілося втекти, полетіти, поїхати, щоб її ніколи не бачити. Більше ніколи не чути її мерзенні зауваження на порожньому місці, закиди на мою адресу, і невдоволення мною, як людиною.

Ви не уявляєте, наскільки я була щаслива, коли вийшла заміж, й зрозуміла, що в мене нарешті є можливість залишити батьківський будинок, і жити самостійно, взяти відповідальність за своє існування у власні руки, та не бути керованою дитиною.

Звісно, ​​у такому вихованні є і свої плюси, чоловік був дуже задоволений, дізнавшись, що він у мене перший.

Моя мама також була задоволена моїм вибором, а якщо ще точніше, то її вибором. Вона бачила в моєму нареченому величезну перспективність, і, звісно, сама все спланувала, щоб прив’язати мене до забезпеченої родини.

Тому можна сказати, що мене видали заміж, не питаючи. Але й це мене влаштовувало – аби не з матір’ю!

Якщо в нас і виникали якісь конфлікти з чоловіком, то винною у всьому була я. Моя мама завжди підтримувала Андрія у всьому, а мене звинувачувала у всіх гріхах, а їх, на її думку, було більш, ніж достатньо.

Одного разу пролунав дзвінок від неї, і я, видихнувши, взяла слухавку:
– Алло,- привітним тоном сказала я.

– Доброго дня Женю — гордо сказала мама. Думала, що я не дізнаюся? Чому мене не поставила до відома? – продовжила вона.

– Мам, я вже доросла людина, і в змозі сама розв’язувати свої проблеми, не треба мені нав’язувати свою думку, – ствердно сказала я.

– Що? Ти? Доросла? То чому така доросла дівчинка, не може подбати про своє майбутнє? — насміхаючись, сказала вона. Невже так важко було втримати чоловіка? Якщо на себе начхати, то про дитину подумай! – продовжила вона в тому ж тоні.

Мам, я ні в чому не винна, він сам пішов, і взагалі, чому ти лізеш у моє життя? – агресивно продовжила я.

– Нахабниця! Як ти розмовляєш із матір’ю? Я тобі все життя присвятила, виростила з тебе людину, а ти як зі мною? — докірливо промовила вона.

– Що мовчиш? Сказати нема чого? Ну, як завжди у тебе винні всі, тільки не ти сама! – продовжила вона.

Я тіль …. Заткнися, ти мене розчарувала! – вона перебила мене на півслові, й кинула слухавку.

Ранок почався дуже “райдужно”, звичайно в переносному значенні. Я була дуже зла на матір! Якого біса вона взагалі лізе в моє життя? Яке право має мені вказувати? Ці думки так і крутились у мене в голові.

Мені вже набридли її приниження, та звинувачення! Так, чоловік від мене пішов, коли я йому повідомила, що в положенні, бо злякався відповідальності! Так в чому моя провина?

Чому, замість того, щоб підтримати, мене залишила на самоті моя рідна людина? Такої зради я не пробачу! А дитину я виховаю сама, не безрука ж! Пішли всі до дідька! Чи, можливо, у вас є слушні поради?

КІНЕЦЬ.