Михайло крутив у руках конверт з запрошенням на весілля, і просто не знав, що робити. Спогади нахлинули на нього лавиною, наче все це вчора було.

– Марино, нам треба в село поїхати, нас на весілля запросили, – нарешті насмілився озвучити майбутню подію своїй дружині.

Та глянула на нього з-під лоба, а потім категорично відповіла, що ноги її там не буде.

– От навіщо ти починаєш? Ти знаєш мою думку. Михайле, ти сам винен в усьому, тому змирися, ми нікуди не їдемо, – заявила Марина.

Скупа сльоза Михайла раптом упала на конверт, в якому було запрошення до доньки на весілля.

“Шановний Михайле Петровичу та Марино Олександрівно. Будемо раді бачити вас у нас на весіллі. З повагою наречені Тетяна та Роман”.

Михайло вийшов у сад і сів під вишню, яка в цьому році щедро вродила, як і тоді, коли він зустрічався з своєю Оксанкою. Він їй нарвав ціле відерко вишень, а вона зізналася йому, що любить його.

Він теж був у захваті від коханої, мріяв, як вони поберуться, дім збудують і насадять на подвір’ї багато вишень. Але як тільки мама Михайла дізналася, що він до бідної Оксани хоче свататися, так відразу і заявила, що ніколи цьому не бути.

У неї на приміті вже була невістка з дуже багатої і знатної родини. Марина вже давно була закохана в Михайла і заради нього була на все готова.

Вирішили вони вдвох з мамою Михайла розлучити його з Оксаною. Батько Марини тоді великим начальником в районі був, і він влаштував все так, що Михайло з Мариною, начебто у справах, мали поїхати в іншу область.

А за цей час мама Михайла пішла до Оксани, повідомила їй, що Михайло одружується, і попросила зникнути з його життя.

Тоді Оксана зізналася, що дитя під серцем носить, та це аж ніяк не розчулило майбутню свекруху.

– Тепер це твій клопіт, а на нашу допомогу не сподівайся навіть, – заявила вона дівчині.

З того відрядження Марина з Михайлом повернулися як пара і незабаром швидко одружилися. В один з вечорів Михайло трохи перебрав при застіллі, а зранку прокинувся з Мариною, яка все це і підлаштувала, бо розуміла, що треба діяти негайно.

Вона заявила, що дитину чекає, тому її впливовий батько став наполягати на їхньому одруженні. Так Михайла і одружили, він навіть не встиг до кінця зрозуміти, як все сталося.

Оксана теж заміж вийшла, її засватав її сусід, який знав, що буде дитинка, але це не стало для нього перешкодою.

Так у Михайла почалося своє життя, а у Оксани своє. Доля назавжди їх розвела, от тільки донечка Тетянка, яка була схожа на батька як дві краплі води, не давала забути Оксані своє перше кохання.

У Михайла з Мариною дітей не було, вона після весілля сказала, що через хвилювання втратила дитину і Михайло знову їй повірив. Жили вони в великому достатку, батьки з обох сторін постаралися, але щастя у них не було.

В село Марина категорично відмовлялася їхати, бо знала про дитину Михайла і не хотіла, щоб він з нею бачився. Вона намагалася переконати чоловіка, що Тетяна не його донька, і що Оксана все вигадала.

Минув час, донька Михайла заміж виходить і вона сама вирішила запросити свого рідного батька на весілля. Оксана з чоловіком не мали нічого проти, бо вважали, що донька вже занадто доросла, і вправі самостійно вирішувати такі питання.

А от Михайла запрошення на весілля до власної доньки зворушило до сліз. Він розплакався від несподіванки, адже донька, від якої він відмовився, його пробачила і хоче бачити на своєму весіллі.

– Ти туди не підеш, нема нам там що робити. Нічого доброго з цього не вийде, що було, те було, – заявила Марина.

Розгублений Михайло сидів наодинці з своїми думками під старою вишнею і з запрошенням в руках. Він не знав, як правильно вчинити? Послухати дружину і залишити все в минулому? Чи таки вперше в житті зробити все правильно і піти на весілля до рідної доньки з гідним подарунком?

А що б ви порадили нерішучому Михайлу?

Джерело