– А не треба було всі гроші сину віддавати, – картає мене моя сестра. – Анно, я ж тобі говорила, що тут не все так, як твій Микола тобі розповідав.

– Та як же сину не вірити? – кажу і плачу.

– Він же мені говорив, що всі гроші в будову пускає, а він навіть воду в дім не провів.

Додому я ще не збиралася, і син про це знав, тому і не поспішав виконувати свої обіцянки.

Але раптово не стало моєї мами, і я була змушена приїхати. І те, що я побачила вдома, мене просто ошелешило, адже син по телефону мені говорив одне, а в підсумку вийшло зовсім інше.

Я ж йому з Італії щомісяця по тисячі євро висилала, і за ті 4 роки, що мене вдома не було, він отримав від мене приблизно 40 тисяч євро.

Ми з ним домовилися, що всі гроші вкладемо в житло: мені мій будинок відремонтувати і провести зручності в дім, а Микола захотів собі будинок з нуля будувати на земельній ділянці, що знаходилася поруч з моїм домом.

Я гроші висилала справно щомісяця, син керував будівельними роботами, а коли я йому вечорами телефонувала, він розповідав, що і як вже зроблено, а що він ще планує робити.

Мій будинок невеликий, але більшого я і не хотіла, просила лише сина ремонт в ньому зробити, та зручності в дім завести, бо коли я повернуся, бігати в туалет на вулицю, особливо взимку, мені буде не дуже зручно.

Ще в тому році син мене запевнив, що все зробив, як я просила, і що мій повністю оновлений будинок зачинений на ключ і чекає мого повернення.

За 4 роки вдома я не була жодного разу, бо я мала гарну роботу і боялася її втратити. Хотілося щось заробити, щоб швидше з завданням справитися.

Мама моя жила окремо, разом з моєю сестрою. Я їм інколи телефонувала, щоб спитати як справи, і одного разу сестра мене попередила по телефону, що син мені неабиякий сюрприз готує.

Тепер, коли я приїхала, щоб провести маму в останню путь, я нарешті зрозуміла, що мала на увазі моя сестра, коли говорила, що син робить щось не те.

Справа в тому, що мій будинок як стояв, так і стоїть, син в ньому навіть стелі не побілив. Ніякої води в дім він не провів, а туалет і досі на вулиці. Щоправда, в домі чисто, прибрано, тут він вже постарався.

– Синку, а на що ти гроші витратив, які я щомісяця тобі висилала? – розгублено питаю.

– А я бабусю лікував, – не розгубився Микола.

Мені в це зовсім не віриться, бо мама мені ніколи не розповідала про щось подібне, та й сестра все заперечує, каже, що такого і близько не було – жодних грошей від Миколи до них не надходило.

Не знаю, кому я маю вірити. Грошей немає, моя хата без води і туалету, синова хата лише почала будуватися, ще навіть коробка до кінця не витягнута. В мене питання – куди син гроші подів?

– Шкода мені тебе, сестричко. Микола собі ні в чому не відмовляв, поки ти йому італійські транші передавала. А тепер мусиш повертатися назад, і все спочатку. Тільки цього разу вже добре думай, не повторюй своїх помилок.

– Тітка не хоче з тобою спадщиною ділитися, тому і наговорює різні небилиці на мене. Мамо, життя дороге, а гроші йдуть як вода, – виправдовується син.

Відпустку я провела не дуже добре, бо жити в хаті без води не зовсім зручно. Син мене запевняє, що відразу ж візьметься за роботу, як тільки я наступні гроші вишлю.

– Анно, навіть не думай йому нічого висилати. Про себе думай, а то з таким сином на старість на вулиці лишишся, – попереджає мене сестра.

– Мамо, не хвилюйся, все буде. Ти їдь і заробляй, покладись на мене, – запевняє мене син.

А я вже й сама не знаю, що мені робити, кому вірити?

Джерело