– Сестричко, коли новосілля святкуватимете? – питає Дарина свою сестру. Люба ще в минулому році закінчила будинок, але все чомусь з переїздом відтягує.

– Та ми ще чекаємо, бо не всі меблі купили, – виправдовується Люба.

Люба завжди собі все шкодувала, хоча бідною її назвати було важко. Нові чоботи – лише на свята, нову сукню – лише до церкви, в нову хату перейти – ще встигнем, а поки в старій поживем. І так всі свої 54 роки.

Дарина жила в місті, і розпоряджалася своїм життям з точністю до навпаки – собі вона ніколи нічого не шкодувала. А коли вона робила зауваження жадібній сестрі, Люба лише ображалася, казала, що нічого та в житті не розуміє.

А Дарина і справді не розуміла, навіщо ті нові чоботи в шафі, якщо ходити постійно в старих і з мокрими ногами. Чи навіщо все життя хату будувати, у всьому собі відмовляючи, щоб все одно жити у старій, бо в новій шкода ремонт псувати, а зимою опалювати дорого?

От вона з своїм Миколою живуть все життя в однокімнатній квартирі, зате їздять щороку на море. А такого поняття як сукня чи туфлі на вихід у неї взагалі немає. Купила і носить, купила інші, і знову відразу одягла. А чого чекати? Життя ж то одне.

Суботнього ранку в двері Дарини подзвонили. Вона відчинила і очам не повірила – на порозі стояла заплакана Люба. Виявилося, що її чоловік зателефонував їй і сказав, що у нього є інша жінка і він йде до неї.

– Що мені тепер робити? Як я буду жити без нього? – плакала Люба.

Її чоловік Степан все життя їздив по заробітках. Саме за його заробітчанські гроші вони і збудували будинок. Вони давно мріяли мати свій дім і багато працювали для того, щоб втілити мрію в реальність.

Останнім часом Степан працював в Португалії. Додому він приїжджав рідко, бо хотілося якомога більше заробити. Гроші він висилав додому, а Люба вже ними розпоряджалася.

Її заощадливості можна було тільки позаздрити, та вона ніколи ні на що зайвої гривні не витратить. Але часом її заощадливість переходила у банальну жадібність, і не тільки для інших, але і для себе.

От наприклад, що їй заважало в нову хату переїхати ще рік тому? А чоловік втомився. Він заробляв, а результату не бачив, бо дружина весь час ходила в старих речах, жили вони в старій хаті, і продовжували економити практично на всьому.

В Португалії він знайшов собі жінку, яка була повною протилежністю його Любі. Вона любила життя і вміла ним насолоджуватися, нічого не відкладала на завтра.

Любі він сказав, що хоче розлучення. Доньці їхній він давно купив квартиру, так що свій обов’язок він виконав. А будинок він захотів ділити, так що доведеться його продавати.

– Виходить, сестричко, що ти жодного дня в будинку своєї мрії і не пожила, а скільки років на нього витратила, – каже Дарина.

– Виходить, що так. І не тільки будинок, а й чоловіка і щастя, – визнала Люба.

І що тепер робити? Люба не бачила виходу з ситуації, вона ж була впевнена, що робить все правильно, вважала, що чоловік оцінить її старання, а в підсумку залишилася ні з чим.

То ж чи варто економити все життя на собі?

Джерело