Потрапила Тамара Іванівна в лікарню, а звідти – прямісінько додому мені на голову. Дома почалося таке життя, що всі театри і цирки разом відпочивають, чесно вам кажу!

Та розповім свою сімейну історії трохи спочатку, щоб вам все було зрозуміло. Спочатку, коли ми познайомилися і зійшлися жити разом, ми з Миколою орендували квартиру і чудово уживалися разом.

Все було нормально. Притиралися один до одного, я старалася зрозуміти якісь його потреби, а він мої. А після весілля у моєму житті з’явилася свекруха Тамара Іванівна.

Я й раніше була знайома з мамою Миколи, але до нашого офіційного шлюбу Тамара Іванівна вона ніяк не проявляла себе в моєму житті. Але потім стало весело.

Свекруха раптом почала активно цікавитись сімейним життям свого сина і активно роздавати йому свої поради з цього приводу, як краще і правильно жити.

Після маминих повчань і уроків виявилося, що все найкраще – Миколі, поки у нас не з’явилися діти. Найсмачніший шматок торта чи сала, пульт від телевізора, відпочинок. Мовляв, він  заробляє більше грошей, тому ось так. Прийшла мама – і все вирішила.

Потім моя свекруха захворіла і ставлення мого чоловіка до його ролі в сім’ї знову змінилося. На багато що він тепер став дивитися крізь пальці, не вимагав економити на одязі, відпочинку, їжі.

З одного боку, мені було сумно, бо мама мого чоловіка почувала себе недобре. А з іншого – життя тривало і мій шлюб знову почав мене влаштовувати.

Ми досі живемо на орендованій квартирі, але це нормально. Збираємо гроші на перший внесок, і в нас поки що все чудово виходить.

Хочу сказати, що я взагалі не звикла жити на широку ногу. Але все таки краще «працювати, щоб жити», ніж «жити, щоб працювати».

Якщо дуже економити, як цього хоче моя свекруха і у всьому собі відмовляти, потрібна для внеску сума набереться у нас на рік раніше, ніж ми будемо жити нормальним спокійним життям. На рік!

Навіщо? Це ж не розумно. Але Тамара Іванівна, яка одужала зовсім недавно, саме такої думки. І накручує свого сина. На її думку треба постійно кудись поспішати, поспішати. І тоді, років в 60, відпочивати. Як вона відпочивала в стаціонарі, мабуть.

Але чоловік підтримує маму. І я зовсім не погоджуюся з Миколою. А жити коли?

До речі, тепер Тамара Іванівна вимагає від нас терміново обдарувати її онуками. Бо свекруха відчуває, що «її час закінчується» і їй просто необхідно подарувати одного-двох карапузів.

А наші плани і задуми щодо нашого майбутнього життя не мають для мами Миколи жодного значення: це не її проблеми, що ми не почали думати про дітей раніше.

Словом, повернення Тамари Іванівни в наше з чоловіком життя мене зовсім не радує. Ні, не подумайте, я не бажаю їй повернутися на стаціонарне ліжко. Просто, якби вона чи ми переїхали б кудись подалі – я б стала щасливою жінкою і дружиною.

А тепер знову у нас Миколі все найсмачніше, я маю стелитися в угоду їм обом. І щось мене в цьому всьому все більше не влаштовує. От щоби ви робили на моєму місці?

Джерело